ВИСПОВІДАВСЯ І СТАЛО ЛЕГШЕ
Почалася свята година, але сестри, які пішли залагодити в лікарню (що по сусідству з нашим монастирем) одну справу, ще не повернулися. Ми за них помолилися і приблизно за 10 хв вони прийшли і розповіли, що сталося: «Треба було трохи почекати. В кабінет зайшла медсестра, і ніби сама до себе говорила: «Зараз помирають самі молоді». Взяла тонометр і вийшла. Потім знову прийшла і почала готувати ін’єкцію. Ми бачили, що вона чимось стурбована і запитали: «Маєте багато праці?» А вона: «Тут лежить чоловік 1963 р.н. і помирає. Виглядає, що до ранку не доживе. Має одну легеню, тиск 70/40, втратив мову…». Ми запитали, чи він сповідався, медсестра відповіла, що він не хоче. На це надійшла п. Юля (вона довго лежить в лікарні, була на реколекціях, багато і щиро молиться за хворих, завжди заохочує до св. Сповіді) і каже: «Не хоче сповідатися, я тільки що від нього, пояснювала йому, що як висповідається, то Господь поможе на душу і на тіло. Я вже 5 разів сповідалася «на смерть», а досі живу, вже 80 років маю. Він навіть слухати не хоче, відвертається від мене». Почалася свята година. Ми бачили, що без молитви нічого не зміниться. Господь дав думку, щоб п. Юля йшла в палату до вмираючого і там голосно молилася, хоч би чоловік був проти. Хай взиває Ісусове ім’я, голосно визнає Його за свого Спасителя і Господа, Пречисту Діву Марію – за свою Матір, і щоб голосно молилася: «Ісусе, помилуй мене грішну!», щоб настала виміна духа. В 21.00 год хай з вірою прийме благословення, бо отці моляться і за вмираючих. Ось такий бій за спасіння конкретної душі. Йдеться про вічність!» Ми чулися відповідальними за ситуацію. Мусимо дати простір Ісусові, мусимо самі каятися, щоб той чоловік міг висповідатися. Після покаяння молилися вервичку в цьому намірі. Вже після 2-го десятка подзвонив отець-парох: хотів взяти ключі від церкви, щоб взяти Св.Тайни і йти до вмираючого. Але чи хворий його прийме? Чи висповідається? Після святої години ми йшли ще раз в лікарню, а медсестра раділа: “Хворий висповідався, прийняв Св.Причастя і Св.Тайну Єлеопомазання. Йому відразу стало легше! Сталося подвійне чудо, на подив всього медперсоналу (які знали його діагноз): хворий не тільки не помер, але навпаки, тиск піднявся, почав говорити, сам одягався!” Господь хотів нашого покаяння і молитви. На наступний день хворий встав з ліжка. Ми стали свідками Божої перемоги і ще раз переконалися, як важливо витривало молитися за хворих. Господь Ісус знайшов ще одну свою загублену овечку!
(сестри)
