Роздуми над Словом життя Рим. 8,16
«Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми ‒ діти Божі»
Усвідоммо реальність, що в нас є Дух Божий. Але також усвідоммо, що те найглибше в нас ‒ це людський дух. Яка різниця між нашою душею і нашим духом? Обоє духовні і важко їх розрізнити. Душа має дані Богом здібності, але дух ‒ це чисте «я», тобто найглибша суть нашого єства. Одночасно він є протилежністю негативного «я», так званої «старої людини», его, яке зв’язує духа та підміняє його. Наш дух прагне Бога ‒ так, як магнітна стрілка постійно вказує на Північ, ‒ бо Бог дав нам початок, ми створені на Його образ якраз через те, що маємо безсмертного духа.
Святе Письмо каже, що Бог вклав до земного пороху Свого духа і ми стали живою душею (Бут. 2,7). Від батьків ми приймаємо фізичну складову разом з душевністю, так що успадковуємо як фізичну схожість, так і душевні здібності. Але в момент нашого зачаття Бог безпосередньо вкладає Свого духа і дає нам його за власного. Так душевна і фізична складова оживають, а в годину смерті дух повертається до Бога, звідки вийшов (пор. Проп. 12,7). Звичайно, далі слідує Божий суд, де настане відділення спасенних від засуджених.
Коли через гріх людський дух ізолюється від Божого Духа, людина потрапляє під владу смерті, стає духовно мертвою. Щоб ожити, вона повинна через покаяння відділитися від гріха і через віру в силу Ісусового розп’яття знову з’єднатися з Божим Духом і так прийняти Боже життя. Це виражено і в Пророчій молитві, коли ми промовляємо слово сили: «Хай оживуть! Хай ці повбивані гріхом оживуть!» (Єз. 37).
«Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам ‒ духом животворним» (І Кор. 15,45). Адам ще не брав безпосередньої участі в Божому житті. Її ми отримали аж через Ісуса Христа, другого Адама, який нам, Церкві, дав Духа під час П’ятидесятниці. Ми приймаємо Його вже у тайні Хрещення, але через важкий гріх втрачаємо Його (виганяємо).
Писання також говорить, що Боже слово проникає до глибини душі, аж туди, де душа відділяється від духа, а суглоби від кісткового мозку (Євр. 4,12). Можемо по-простому сказати, що душею нашої душі є дух. Отож сутність нашої душі ‒ це наше найглибше «я», дух. Ісус каже: «Блаженні убогі духом (по-грец. pneuma), бо їхнє Царство Боже». Він не каже: «Блаженні убогі душею (по-грецьки psyché)». Наш дух має бути убогий ‒ вільний. Убогість духа означає, що дух не є зв’язаний багатством різних марнот і шкідливих залежностей. Також написано, що якщо ми прийняли Духа Божого і якщо даємо себе Ним вести, то Божий Дух свідчить разом із нашим духом, що ми діти Божі (Рим. 8,16). Тоді глибоко в душі нас наповнює Божий мир. Якщо хтось є атеїстом чи окультистом, тобто неопоганином, то не має Духа Христового. Він Його або не прийняв, або Його вигнав. Тому він також не є Божою дитиною, і Дух Божий не може свідчити йому, бо він Його не має. Внутрішні духовні реалії важко передати словами. Навіть усього психологічного, філософського і теологічного апарату не достатньо для вираження глибоких мисленнєвих та духовних процесів в нас. Зрештою, цього навіть не потрібно. Потрібно одного: щоб людина знала, що є Божою дитиною; щоб усвідомлювала тихий голос Святого Духа в собі, бо Дух Божий творить єдність з нашим духом і промовляє до нас також через нашу совість, якщо вона чиста і правильно сформована. Отож і тепер, при цьому Слові життя, яке ми будемо повторювати два тижні, знову усвідоммо, хто ми є: ми є діти Божі, тобто спадкоємці Царства Божого.
В Гетсиманії Ісус сказав: «Душа Моя сумна аж до смерті». В оригіналі для означення душі використаний термін «psyché». Але в годину смерті Ісус промовляє: «Отче, в руки Твої віддаю Мого духа (по-грецьки pneuma)». Апостол Павло чітко розрізняє людину духовну та людину душевну (психічну). Він вказує, що існує три типи людей:
- Саркікос: від слова «саркс» ‒ «м’ясо». Це людина тілесна, тваринна, інстинктивна.
- Психікос: людина душевна. Вона може бути і надзвичайно освіченою, може знати різні психології, філософії, теології, а також технічні чи природничі науки, але розвиває лише душевні здібності.
- Протилежністю до цих двох є людина духовна ‒ пневматікос. Умова духовності не полягає в розвитку душевної діяльності. Якщо вона є розвинена під впливом Божого Духа, то може служити на благо, бо душевний апарат з логічним та емоційним вираженням може служити Духу і давати Йому простір. Але Дух діє і без цього апарату. Прикладом є простий священик з Арсу. Коли його відвідав інтелектуал зі Сорбони, то Божий Дух, який був у священику, через прості слова подіяв на нього в такій силі, що змусив інтелектуала навернутися і знайти найцінніший скарб.
Духовні люди ‒ це ті, які служать духу і в яких присутній дух. Але все залежить від того, який це дух. Якщо це Божий Дух, то це свята людина, ведена Духом, як написано у 14-му вірші 8-ої глави послання до Римлян: «Ті, що їх водить Дух Божий, вони ‒ сини Божі». Але щоб ми могли бути ведені Божим Духом, не сміємо бути рабами тіла. Тілесність через нашу порушену природу має автоматичну владу над духом і не дозволяє йому проявитися. Але хто проходить очищенням, тобто покаянням, той згодом закуштує панування духа над тілом, бо приходить Дух Божий, і, як сказано у 2-му вірші 8-ої глави, закон Духа визволяє від закону гріха та смерті, а отже й від тваринного стилю життя, пов’язаного з рабством гріха.
Що стосується переваги духа над тілом, то її не осягаємо лише зовнішньою аскезою, адже нею займаються також гуру, при чому набагато суворіше, ніж християнські святі. Але в них вона пов’язана з великою гордістю. Вони приймають духа гордості, демонського духа, і він через них діє надзвичайними проявами. У християнського аскета, навпаки, передусім йдеться про боротьбу з гордістю, з его. При тому зовнішня аскеза не є метою, а лише засобом для практичного визволення, щоб ми не стали рабами їжі, сексуальності та інших пристрастей, але щоб використовували їх в Божому порядку, а не в безладі і беззаконні, як це нав’язує світ зі своїми психологіями та ідеологіями. І саме для цієї християнської аскези дає силу Божий Дух, як сказано: «Духом умертвляйте вчинки тіла» (Рим. 8,13). Тому аскеза ‒ це не якась тиранія, але потреба, яка служить для дотримання здорового способу життя, без рабських залежностей. Вона є ознакою справжньої свободи духа та справжньої свободи у Христі. Апостол каже: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5,1). «Коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Ів. 8,36). «Коли ви перебуватимете в Моїм слові, то пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8,31-32).
Є два види духовних людей (пневматікос): святий і сатаніст. Святий живе під владою Духа Божого, а сатаніст ‒ під владою духа брехні та смерті. В обох проявляються і надзвичайні здібності, але потрібно розрізняти, які плоди одного, а які ‒ другого. Плоди одного ведуть до покори і вічного спасіння, а плоди другого ‒ до гордості та вічної погибелі. Це особливо явне в окультизмі. Люди, які займаються віщуванням, є дуже горді, а ті, які займаються магією, ще більше. У віщунах діє демон, який дає їм надзвичайні інформації, а плід візиту до ворожки ‒ це маніпуляція людьми, настроювання їх проти сусідів та найближчих осіб, викликання підозр та ненависті, бо людина повірить, що в проблемі, яку має, винна особа, на яку вказала ворожка. І хоча насправді ця особа абсолютно невинна, раптом проти неї спалахне ненависть. Після візиту до окультиста, через якого діє дух (чи це магнетизер, чи якийсь екстрасенс, чи цілитель), начебто проявиться оздоровлення, але насправді хвороба лише пересувається, а до того ж настає поневолення тим духом, якому людина відкрилася і під владу якого потрапила. І навіть якщо б ця зв’язаність ніколи не проявилася і протягом усього життя залишилася прихованою, то однозначно проявиться в годину смерті. Гріх проти Першої Заповіді, тобто вшановування демонів, пачамами і різних т.зв. енергій та відкритість для них або комунікація з ними, веде також до фізичного поневолення та відкритості для моральних збочень, які легалізуються під терміном гендер і знищують усе людське суспільство. Це плоди сатанізму, пов’язаного з окультизмом. Поганство ‒ це моральна і духовна нечистота. Диявол поневолює через гордість і через людські пристрасті. Людина, яка таким чином стане рабом диявола, спричиняє страждання собі та іншим. Чим більше зловживається духовними дарами, які Бог дав людині, тим інтенсивніше діє духовна інфекція. Наприклад, східні медитації (йога, дзен-буддизм) ведуть до відкриття душевних сил і до імітації Божого Духа, але вони відкривають на демонського духа, який є духом гордості та смерті. Розвиток нестримних тілесних пожадань призводить до поневолення людини пристрастями: гурманством, алкоголізмом, наркотиками, моральною нечистотою, збоченнями… Диявольська дорога, дорога рабства ‒ це протилежність до дороги святості. Святий також має владу, але це не влада его. Через нього владарює Божий Дух, а Він вносить свободу.
Гріх проти Святого Духа полягає в тому, що свідомо, підлим способом, називають дію Божого Духа дією демона. Коли Ісус діяв у силі Духа та в Божій силі, фарисеї стверджували, що Він одержимий і що робить це в силі Вельзевула, сатани (Мт. 12,24). Це суть гріха проти Святого Духа ‒ затверділість. І навпаки: твердження, що дія демона ‒ це Божа дія, також є гріхом проти Святого Духа. Прикладом є Симон-волхв, про якого усі стверджували, що це «велика Божа сила», але насправді це була демонська сила магії (Ді. 8).
У наш час ми часто зустрічаємося з цим гріхом проти Святого Духа, і навіть у найвищих церковних достойників. Хто справді служить Богові ‒ того очорнюють як найбільшого ворога Церкви, а хто служить демонам ‒ того представляють як Божий авторитет.
Впродовж двох тижнів усвідомлюймо собі, що Дух Божий свідчить разом із нашим духом, що ми ‒ діти Божі. Ми є ними і залишаймося ними!
Завантажити: Роздуми над Словом життя Рим. 8,16
