НЕ ТАК ПРОСТО
На реколекціях я почула, що не потрібно змінювати колір волосся, тобто не фарбувати, бо цим ми б ображали нашого Творця, який нас з любові створив. Це для мене було тяжким, тому що я завжди добирала собі особливі відтінки фарби, пишалася цим. Помальоване волосся було моєю прикрасою. Та Господь вів мене і допоміг не фарбувати волосся. Я взагалі-то русява, а коли почало відростати моє волосся, воно чомусь було чорне. Мене не впізнавали люди на вулиці, особливо чоловіки, і це мене обурювало. І тоді я зрозуміла, що я не просто так фарбую волосся, не для себе, а задля чоловіків, щоб їм подобатись. Звичайно ж, я за це каялася.
За деякий час я зайшла в аптеку до своєї доброї знайомої, а вона мені прямо в очі заявила: «Це взагалі, ніякої етики, ніякої естетики! Як ти собі дозволяєш так ходити?» Іншу знайому зустріла на вулиці, а вона на відстані п’яти метрів почала кричати на весь голос: «Я тобі сказала: щоб ти собі зробила міліровку». На зборах ззаду мене сіла співробітниця і почала тиснути: «Пообіцяйте мені, що ви даєте мені слово до місяця часу помалювати волосся». Тільки одна людина мене підтримала. Коли я приїхала в гості до однієї дуже багатої жінки, вона мені сказала, що зараз я виглядаю найкраще. І додала: «Як ти взагалі могла колись фарбувати волосся?»
Ось такі реакції. Було не просто все це вислуховувати. Але я зрозуміла, що я фарбувала волосся не тільки для чоловіків, але і для жінок, щоб виглядати стильнішою, привабливішою, гарнішою і навіть (десь в глибині тої жіночої натури) для того, щоб викликати заздрість, що я – краща. Дякую Богові, що тепер можу жити для Нього і докладати всіх зусиль, щоб Йому подобатись.
(п. Л.)
