ДОЛЯ СЕКУНДИ
На зупинці я зустріла знайому, з якою не бачилася декілька років. Ще до навернення ми з нею дружили. Я слухала по навушниках книгу Одкровення. Дала подрузі трохи послухати і пояснила їй, що це Одкровення, але засвідчити про Бога постидалася. Ми зайшли в маршрутку і я почала робити покаяння: якби я зараз померла, то як подивлюся Ісусові в очі, що встидалася свідчити про Нього. І дуже просила Ісуса, якщо ще є можливість, щоб я могла засвідчити.
Водій звик зупиняти швидше, ніж була зупинка, якщо чекає перед світлофором. Так було і цього разу. Ми з подругою вийшли і тому що для пішоходів було зелене світло, ми переходили дорогу. Ми поволі йшли і бус поволі котився. Було якраз 14 лютого – «день Валентина», водій цілу дорогу жартував про це з одним пасажиром і зараз також розмовляв та й не бачив нас. Перехід короткий, але в якусь долю секунди маршрутка була так близько біля мене, що я простягнула руку, щоб вона мене не переїхала. І в цю мить я якось автоматично закрила очі і щосили почала кричати: «Ісусе!» Я ще ніколи ось так на вулиці не кричала до Бога. Це дійсно була та доля секунди, коли я реально бачила себе під колесами, і коли знала точно, що мені ніхто не допоможе. Не знаю, як я опинилася на другому боці вулиці, але знаю, що це Бог дав мені ще один шанс засвідчити своїй подрузі. Потім я їй ще багато розповіла про Ісуса, про силу Його святого імені і заохотила, щоб також кликала Ісуса до свого життя.
(Віра)
