ДИТЯ МИРУ
Місіонер-європеєць проповідуючи в Африці, натрапив на плем’я, предки, яких в минулому були канібалами. Священик жив між ними довший час, намагався донести до їхніх сердець світло Євангелії, але все виглядало безнадійно. Вони мали абсолютно інші звичаї, протилежне мислення, і незрозумілі для європейця, ідеали. Наприклад, коли місіонер розповів про зраду Юди – в них загорілися очі, – це їм близьке. Для того племені було найбільшим геройством – когось вбити, але якнайпідлішим способом. І тому розповідь про Юду відразу викликала хвилю одобрюючих вигуків чоловіків. Проходили місяці, жодних змін, священикові опускалися руки.
Після одного “геройського вчинку” ситуація раптово змінилася. Чоловік з одного села підступно вбив свого родича з іншого села. Запросив його до себе в гості, а потім застромив йому ніж в спину. Це вбивство поклало початок жорстокій і безглуздій війні, яка забирала все нові і нові жертви з обох сторін. Не допомагали ані просьби, ані грозьби священика. Місцеве населення притримувалося думки, що переможець той, хто виживе. І тому воювали до цілковитого знищення один одного. Про примирення навіть і чути не хотіли.
Аж після великих втрат з обох сторін, почали думати про мир. Згідно їхніх звичаїв, запорукою примирення мало бути двоє дітей, якими обмінюються ворогуючі сторони. Поки жила та дитина в другому селі, то з рідного села ніхто не смів нападати (гарантія на 100%). Тому цю дитину називали “дитя миру”. Так і сталося: вибрали двох хлопчиків, матері гірко плакали, обмінялися і нарешті настав мир.
Увесь цей час місіонер молився за плем’я і Святий Дух вказав йому, як донести до сердець тубільців Добру Новину. Зібрав їх і сказав:” Ми переступаємо Божі заповіді, грішимо, стаємо на сторону Божого ворога – диявола і цим самі стаємо Божими ворогами . Але Бог не хоче нас знищити, хоч міг би, бо ми того вартуємо, і тому що Він сильніший. Навпаки, Бог-Отець дав нам “Дитя миру” – Свого Єдинородного Сина – відірвав від свого люблячого серця і послав Його назавжди жити між нами. І від того часу між Богом і людьми запанував мир. Але цим шаленим привілеєм може користуватися лиш той, хто прийме до свого серця Божого Сина – Ісуса!” Тубільці все зрозуміли: мусять прийняти Божу пропозицію примирення – Ісуса, якщо не хочуть бути вічно в пеклі. Після цієї проповіді почалося навернення. Плем’я охрестилося, побудували церкву, з жорстоких, п’яних дикарів поступово зробилися миролюбні християни. Ісус прийшов і все змінив!
