АНДРЕ, МАЄМО ЗДИБАНКУ
“Я народився в атеїстичній родині. Ніколи не чув про Бога. В 13 років пішов з дому і скоро опинився за ґратами, а потім знову і знову… Йдучи “по справах” я вперше побачив священика в реверенді. Підійшов і спитав, чи він чоловік, чи жінка. ”Я – Божий муж,” – відповів. Щоб більше дізнатися про Бога, отець дав свою адресу. За декілька місяців я знову мав “справи” і зайшов до отця. Він мене чекав, говорив про Бога, але я йому відповів: “Залиши свого Бога там, де є!” Невдовзі не вдалася одна “справа” і мене посадили. Я втік, потім ще тричі тікав. Якби порахувати, скільки я би мав відсидіти, було би 120 років. Останнє ув’язнення на 15 років у тюрмі з наймодернішою системою охорони. На привітання начальника: “Ти будеш або слухатися, або здохнеш,” – я відповів тим, що перевернув йому канцелярію догори ногами. Раз на місяць мій добрий парох писав лист: “Андре, Бог тебе любить!” Прислав Євангелію, яку я (з вічливості) за 10 років відкрив 9 разів…Коли безнадійно чекав на напильник, щоб втекти, лишився мені в цій тяжкій ситуації тільки Ісус. Казав Йому: ”Якщо Ти дійсно існуєш, якщо дійсно робиш все те, що написано в цій книзі, то прийди мене відвідати. Пропоную здибанку: прийди сьогодні в другій вночі, будемо мати спокій і подискутуємо. І якщо Ти такий сильний, то хочу від Тебе одного: відчини ці ґрати і я втечу”.
З 11 на 12 червня 1960 року я заснув як завжди з поглядом на ґрати. Крізь глибокий сон почув, що мною хтось сильно затряс. Я зірвався, бо почув в своєму нутрі: “Зараз друга година, Андре, маємо здибанку!” Коли я через щілину в дверях викричався на наглядача, він відповів: “Заспокійся, я до тебе не говорив”. “Яка година?” “Друга, рівно друга,” – відповів черговий. .І знову голос всередині: “Я – твій Бог. Бог всіх людей”. Я стиснув кулаки і кричав: “Але як це, що я Тебе чую своїми вухами, але не бачу і Тебе не знаю! Хто Ти? Залиши мене в спокої, зчезни, або покажися мені!” І тут відразу крізь ґрати побачив чудове світло. В мою камеру ввійшло небо. В тому світлі був Чоловік, якого я не знав і раніше не бачив. Показав мені Свої пробиті руки, ноги і бік. І сказав слова: “Це і задля тебе”. В цю мить мені, ніби луска впала з очей, і я чітко бачив своїх 27 грішних років. Блискавично зрозумів, що я – грішник, і що Він – Спаситель! Вперше в житті схилив голову і впав на коліна. Вперше в житті плакав. Вперше мене хтось хотів любити! Від 2 до 7 години, клячучи каявся за все зло, яке я зробив. Наглядачі знайшли мене заплаканого, на колінах і я їм сказав: “Вже більше ніколи не буду на вас плювати, ані нікого грабувати, бити, тому що завжди би це робив Ісусові. Вони спочатку думали, що я підлещуюся, але скоро зрозуміли, що я абсолютно змінився. Після цієї зустрічі я ще 6 років сидів у в’язниці, але вже був вільний, бо Ісус прийшов і визволив мене!”
“Перемога Серця”. Словаччина. Нітра.2004.”Свідоцтво Андре Левет”)
