Житіє і страждання святого священномученика Никона і ста дев’ятдесяти дев’яти учнів його, які з ним постраждали (І частина)
У граді, що називався Неаполіс, у Кампанійському краї, був муж на ім’я Никон: у воїнському чині, гарний на вроду, лицем світлий і хоробрий у битвах, вірою еллін, від батька елліна народжений й ідолопоклонінню навчений. Але мати його була християнкою, вона переконувала його весь час до пізнання Христа, розповідаючи йому про силу хреста Христового, кажучи: «Сину мій любий, якщо трапиться коли потрапити в яку біду, що часто буває на війні, знаменням хресним загороджуйся – й уникнеш рук супротивних. Не лише уникнеш рук їхніх, а й жодної не будеш мати рани, не вразить-бо тебе жодна стріла, ані спис, ані меч, і посеред січі неушкодженим залишишся». Трапилося якось вийти воїнам еллінським на війну, і Никон, один із них, вийшов зі своєю півтисячею, і була із супостатами велика з обох боків січ. Опинився Никон посеред супостатів, і був у скруті великій і біді смертній, бачив-бо багато побитої дружини своєї і сам уже сподівався впасти від зброї ворогів своїх – згадав же настанову материнську і, очі до неба звівши і з глибини сердечної зітхнувши, озброївся знаменням хреста святого, кажучи: «Христе, Боже Всесильний, яви на мені в годину цю силу хреста Твого, щоб відтепер і я був рабом Твоїм, і поклонюся Тобі з матір’ю, яка мене народила». Те мовивши, прийняв відвагу і мужньо правицю свою, списом озброєну, на ворогів простягнув, убив зразу десь сто вісімдесят мужів хоробрих з полку супротивника, інших же прогнав – і ніхто проти нього не міг стати. Так діяла в ньому хреста Христового сила, і прославив Никон Бога, кажучи: «Великий Бог християнський, знаменням святого хреста свого ворогів перемагає і проганяє». I здивувалися греко-римські полки через Никона, воїна свого, кажучи: «О вишнього провидіння чудо! Ніколи ж не бачили і не чули про такого воїна, який би настільки хоробро в битвах подвизався, як же нині Никона бачили». Коли були розпущені полки, повернувся Никон у дім свій і, хвалячи Бога, сповістив матері своїй, що Христос Господь вчинив з ним у битві силою хреста святого. Мати ж його, великої сповнившись радості, сказала: «Дякую пресвятому Імени Твоєму, Господи, який бажає для всіх людей спасення і в пізнання істини прийти, нині, Владико, почуй молитву раби Твоєї і сподоби сина мого купелі відродження, дарованої нам на відпущення гріхів, і навчи його чинити волю Твою, щоб, догодивши Тобі, отримав від Тебе обіцяні вічні блага». Почав же Никон питати матір свою, як хто може досконалим християнином стати. I відповіла йому мати: «Годиться тобі постити чотирнадцять днів, і щоб священик християнський наставляв тебе на християнську віру, – тоді зречешся сатани і всіх діл його. Віруючи в Христа Бога, приймеш хрещення святе – так справжнім християнином і Христовим рабом станеш». Тоді сказав Никон: «Живий Господь, що краще мені бути рабом Його, аніж ідолопоклонником еллінським і воїном, не хочу більше поклонятися каменю ані жодному творінню, але Богові єдиному, який створив небо і землю, море і все, що в них». Поклонившись до землі матері своїй, сказав: «Молися за мене, раба свого, мати моя, аби дав мені Бог доброго ангела, вождя й охоронця душі і тіла мого, аби його настановою я знайшов якогось Божого раба, який би мене сподобив хрещення святого і навчив чинити волю Христа, істинного Бога нашого, і нехай прийнятий я буду до словесного Христового стада. Якщо б не твоє повчання, о чесна моя мати, яке витягнуло мене з еллінського блуду і наставило на пізнання істинного Бога, був би я вже їжею геєни, і впав би в муки зі всіма, хто не знає Бога і мучиться нині в пеклі». I знову, – «молися, о мати моя», – сказавши, вийти з дому поспішив. Вона, взявши його за руку, під присягою просила, що, коли отримає святе хрещення, нехай повернеться до неї, аби поховати її, бо стара вже і на швидке переставлення сподівається. Тоді, помолившись за нього і золотом достатнім обдарувавши, а найбільше благословенням своїм материнським напутнє давши слово, відпустила його шукати єрея християнського. У ті-бо люті часи гоніння велике на християн було, і всі єреї, учителі християнські, в пустелях і горах ховалися, нелегко було котрогось із них знайти тому, хто хотів наставитися на християнство й отримати святе хрещення. Вийшов тому Никон із дому свого, прийшов на пристань корабельну і, знайшовши корабель, відплив до Константинополя. Після його відходу в Неапольському граді воїни пильно шукали його – через велику хоробрість, у битві виявлену. Коди ж начальники міські питали матір Никонову, що була вдома, де син її, вона відповідала: «Не знаю, куди подівся». А Никон, раб Божий, благодать Господня його вела, досягнув острова, який Хіос називався, де, на високу гору вийшовши, перебував у молитві вісім днів, молячись до Бога, аби показав йому, на якому місці можна знайти такого раба Господнього, який би подав йому бажане святе хрещення і тайн святої віри навчив би його. Явився Никонові в нічному видінні ангел Божий в образі святительському і, давши йому палицю, яка вгорі знамення хресне мала, на берег морський іти звелів. Зранку-бо туди пішовши, знайшов корабель, який чекав на нього. Той же Господній ангел явився кораблеплавцям, наказуючи їм почекати Никона, який із палицею хресною має зійти до них з гори. Сів Никон з ними в корабель, і вітер на допомогу дмухнув – через два дні досягли одної гори, яка Ґанос називалася. У ній же був Теодосій, єпископ Кизицький, з багатьма ченцями, що ховалися від нечестивих у час гоніння. I був він там єпископом для багатьох інокуючих, як авва та ігумен. Відкрито ж йому будо від Бога про Никона – вийшов єпископ з монахами своїми на пристань корабельну і, взявши Никона, увів його у свою печеру й, огласивши, хрестив в ім’я Святої Тройці і причастив його пречистих Христових Таїнств.
Після прийняття святого хрещення блаженний Никон жив у печерному тому монастирі, навчався Божественних книг і до чернечого приглядався життя – тоді й сам був одягнений у чернечий образ за покірність свою. Деякі з братів говорили, що на ангела Божого він подібний, бачивши його смирення і покору, піст же і повстримність, і цілонічне у псалмоспівах без сну стояння. Був-бо в трудах терпеливий, у любові великий, у пості незрівнянний, в ученнях і читаннях книжних ненаситний, у нічних молитвах не знемагав, у всіх чернечих подвигах ревно старанний – і ціле життя його було без вади на подив усім братам і самому святому єпископові Теодосію. Коли так Никон блаженний в горі тій перебував три роки, було єпископові блаженне одкровення: ангел Господній, у сонному видінні перед ним ставши, сказав: «Не підеш швидше з життя цього, поки Никона, якого охрестив, у ченця не одягнеш, єпископом замість себе не поставиш і стадо своє йому не довіриш, щоб на південний край Сицилійської землі зі всіма переселився, аби не загинули тут монахи від меча варварів, які в скорому часі напасти мають на це місце». Після видіння того святий єпископ Теодосій поставив блаженного Никона спершу дияконом, тоді пресвітером, після того і єпископом хіротонізував його. I, доручивши йому ченців числом сто дев’ятдесят, спочив у Господі. Його ж чесно поховавши і всіх монахів взявши, святий Никон увійшов у корабель і відплив на острів Лезвію, де, до града Митилина приставши, перебував там два дні. Тоді відплив на острів Наксийський, звідти, Божим покликом, через двадцять два дні досягнув Італії і в Неаполь, батьківщину свою, прийшов, де знайшов серед живих блаженну свою матір. Його побачивши, вона з радісними сльозами впала йому на шию й цілувала його. Поклонившись перед Богом до землі, сказала: «Дякую пресвятому Імені Твоєму, Господи, що явив мені сина мого в ангельському чині і в єпископському достоїнстві. I нині, Владико мій, почуй мене, рабу свою, і прийми душу мою в руки свої». Таку здійснивши молитву, блаженна та жінка зразу передала в мирі дух свій Господеві, і всі, те бачивши, прославили Бога і поховали її з псалмоспівами чесно. Розійшлася ж чутка про прихід Никона по цілому граді, довідалися деякі з воїнів, які були друзями святого в полку. Вони прийшли до нього, втішаючись баченням лиця його. Взявши ж його осібно, сказали до нього: «Заклинаємо тебе вишньою силою, скажи нам, звідки в тебе буди сила і хоробрість, які ти мав у битві: чи від чарів, чи від іншої якоїсь дії? Навчи нас, щоб і ми змогли такими бути». Сказав їм святий: «Повірте мені, брати, що не чари ані що інше робило мене хоробрим в бою, лише одна допомога чесного хреста Христового. Ним же коли я озброївся, ніхто не міг проти лиця мого стати: сила Божа, яка в знаменні хресному діє, усіх ворогів перемагає». Коли почули те воїни, припали до ніг єпископа святого Никона, кажучи: «Помилуй нас, святче Божий, і візьми нас із собою, щоб так, як в битві визволив ти нас від супротивних, так і нині з тобою щоб ми були учасниками Небесного Царства». I зразу, покинувши жінок, і дітей, і братів, і доми свої, воїни ті пішли за Никоном святим, було ж їх числом дев’ять. Сівши з ними і з іншими своїми учнями в корабель, Никон преподобний відплив із краю Сицилійського і пристав до височезної гори Тавроменійської. Вийшовши на суходіл і немалу відстань перейшовши, натрапили на ріку, яка Асінос називалася. При ній же знайшли якусь лазню стару велику кам’яну, яка на пустельному місці, що Гиґія називалося, стояла, й оселилися там: бачили-бо місце безмовне і гарне і землю, добру для обробляння. Влаштувавши вертогради і всіляких плодоносних дерев насадивши, жили там. Преподобний єпископ Никон охрестив дев’ятьох тих мужів, які були йому колись у воїнстві друзями, і в чернечий чин постриг їх.
