Свідомість провини – суд (ІІ частина)
Замість Артуковича кожен із нас може поставити своє ім’я. І система світу, як би вона не називалася, якщо не збудована на Євангелії, породжує тільки зло і мусить бути засуджена при кінці віків. Сьогоднішня система є системою споживацького суспільства, яке спокійно проголосувало за закони безкарного вбивства ненароджених дітей. А є також інші злочини, на які неможливо відразу вказати. Але суттю кожного злочину є відвернення від Бога – гріх. Святе Письмо каже: «Всі бо згрішили» (Рм. 3, 23). «Заплата за гріх – смерть» (Рм. 6, 23). І за твої, і за мої гріхи вирок однозначний – смерть! Буде суджена кожна хвилина нашого життя, кожне рішення, яке було без Бога: «Все бо, що не з віри, – гріх» (Рм. 14, 23). Отож не тільки те, що ми зробили щось погане, але й те, що ми не зробили того, що мали зробити. На Божому суді неможливо приховати якісь гріхи. Наші гріхи є непогашувані і з цього огляду фактор часу не грає ролі. Те, що не усвідомлюємо своїх гріхів і не хочемо їх признати, не змінює самої суті. Тут є свідки, які нас викриють і суворо звинуватять. Наша оборона, яка базується на тому, що нічого не пам’ятаємо, не буде мати жодної вартості, бо на основі свідків і документів доказана наша провина. Також не можемо покликатися на тяжкі часи, в яких ми жили, на систему, яка нас тиснула до зла. Це не виправдовує ні Артуковича, ні нас. Вирок однозначний: вирок для N. N. – смерть! Кожним гріхом, який ми вчинили, ми під’єдналися до гріха світу і поставилися проти Бога, а це – вселюдський бунт. Бог був ображений, але через мій гріх було також отруєно повітря, було дано згіршення. І скаржаться ті, які навіки засуджені, що вони за свої гріхи засуджені навіки – а що я? Домагаються і для мене суворої справедливості. І мені доказують об’єктивну провину. Ціла система була засуджена. Та система старої людини, яка плодила і наплодила стільки зла. Я своїм гріхом включився в цю систему. Моїми обвинувачами є ті, які навіки засуджені, а також і горді ангели, які були вкинуті до пекла через один гріх. Моїми обвинувачами є ті, на яких вплинуло зло, яке я вчинив і яке ланцюговою реакцією буде поширюватися аж до кінця світу. Тільки одна річ веде до спасіння, а саме: в часі признати, що я грішник, тобто дати засудити той гріх і прийняти Господа Ісуса. Цю зразкову дорогу до спасіння вказав розкаяний злочинець. Ісус взяв на себе його гріх і сказав йому: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43).
Однак, щоб Ісус міг взяти мій гріх, я мушу в покорі признати свій гріх, засудити його, відділитися від нього, а потім дати його Ісусові. Якщо цей акт віри і покори не вчиню, то далі буду творити єдність із гріхом світу, зі системою, яка бунтарськи протиставиться Богові та людству, і буду суджений, як військовий злочинець. Гріх мусить бути суджений і засуджений – або на мені, або на Ісусові. Ісус взяв на себе гріх світу. Він його знімає з душ тих, які впокоряться і признають, що є грішниками, і з вірою взивають Його ім’я – Ісус! Розбійник сказав перше слово: Ісусе…
Божий закон називає гріх гріхом і виразно каже, що «відплата за гріх – смерть». Це – один погляд: Божа справедливість. Друга сторона – «але дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рм. 6, 23). Тільки в Ісусі, не десь інде, тільки в Ньому. Доки ми в часі, думаємо собі, що це не так важливо, що все-таки люди будуть до нас милосердні, адже вони також є грішниками. Однак їх стосується та сама норма і ті, які не використають запропонованої можливості Божого милосердя, мусять прийняти Божу справедливість, а нею є вічна смерть! А якщо я відкину цю єдину дорогу до спасіння, то і на мене впаде та сама кара, хоча я нікого фізично не вбив чи не обікрав. Далі, щоб отримати світло, маю виявляти милосердя, доки ще є час, щоб отримати ласку покаяння. Ті засуджені навіки могли бути менше грішними, ніж я, могли бути кращими, але вони засуджені за те, що відкинули Ісуса як свого єдиного Спасителя. Те відкинення – найбільший гріх. Те зневаження Божої ласки! Вони за ніщо вважали Ісусову Кров. Бог пішов до крайності: «Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Коли вони ціле життя відкидали пропозицію Божого життя, то мають те, що постійно вибирали – смерть. Вирок для таких – смерть! Ані речі, які сталися 40 років тому, не замовчаться, ані жодне слово: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня» (Мт. 12, 36). «Нема нічого схованого, що не виявиться» (Мт. 10, 26). «Якщо будемо самі себе судити, то не будемо вже суджені.» (І Кор. 11, 31)
Завантажити: Свідомість провини – суд (ІІ частина)
