Слово Патріарха Іллі на свято св. пророка Іллі
Іван Хреститель казав тим, які до нього приходили і хрестилися в ріці Йордані: «Я вас хрищу водою на покаяння, а Той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем» (Мт. 3,11).
Згодом, в день П’ятидесятниці, на апостолів зійшов Святий Дух. Святе Письмо описує це такими словами: «З’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2,3-4).
Слова Івана певною мірою є для нас загадкою. Що стосується хрещення Святим Духом, то це нам зрозуміло, бо ми вже маємо з цим досвід. Але що таке хрещення вогнем? Можемо це уяснити на прикладі апостолів. Бачимо, що після П’ятидесятниці в їхніх душах настала зміна, їх сповнила ревність. Боягузів і зрадників Святий Дух зробив героями віри, які за свідчення про Ісуса віддали навіть своє життя. Святий Дух зійшов на них у вигляді вогненних язиків. Потрібно, щоб і в нас горів цей Божий вогонь. Він має спалити всі наші негативні тілесні пожадання, а також негативні думки та почуття. Щоб цей вогонь діяв в нас у силі і щоб відбувався процес духовної зміни, потрібний Святий Дух. Ісус хрестить нас Святим Духом і вогнем. Отже цей вогонь ‒ це вогонь Святого Духа, вогонь чистої любові до Ісуса. Він також пов’язаний з даром пророцтва, і не тільки з ним. Існує різниця між пророцтвом і пророком. Пророцтво може промовити навіть віщун, як це бачимо у Старому Завіті: вороги хотіли перемогти Ізраїльський народ, тому привели фальшивого пророка Валаама, який повинен був проклясти Ізраїль. Але Бог вчинив так, що на віщуна зійшов Божий Дух і він не міг проклясти Ізраїль, а лише благословляв його ‒ це було правдиве пророцтво. Але той, хто його промовив, був не пророком, а обманщиком.
Бути пророком означає бути з’єднаним з Божим словом. Ісус є Божим словом, яке воплотилося. Отож між пророком та Ісусом існує єдність. Ісус був розп’ятий. Він є прикладом для нас, щоб ми постійно зрікалися себе в малих речах, щоб брали свій хрест і йшли за Ним. Це наша програма. Пророкувати може навіть ослиця Валаама (яка з Божої волі промовила), але виступити за Боже слово і терпіти за нього ‒ це вже щось більше. Це робить пророк. Він готовий пожертвувати за слово Боже навіть своїм життям. Бути пророком ‒ це пов’язано з мучеництвом. Усі апостоли померли як мученики, крім Івана. Він пережив своє безкровне мучеництво під Ісусовим хрестом.
Пророк Ілля, свято якого ми сьогодні святкуємо, теж не помер як мученик. Цар Ахав багато разів хотів його вбити, а потім також син Ахава Ахазія, але вогонь тричі перешкодив смерті Іллі. Спершу ‒ як знак від Господа на горі Кармель, а потім двічі ‒ коли на 50 воїнів, посланих Ахазією, зійшов вогонь з неба і перешкодив убивству пророка. Ілля відстоював Боже слово і не відступив, навіть коли була загроза для його життя, і точно те саме знову повторив цареві: «Так говорить Господь: За те, що ти послав послів питати Ваал-Зевува, екронського бога, ‒ наче б в Ізраїлі не було Бога, щоб про те питати, ‒ не встанеш з ліжка, на яке ліг; ти мусиш умерти» (2 Цар. 1,16). І цар помер.
Коли повернемося до того часу, коли правив Ахав, батько Ахазії, то на горі Кармель Господь зіслав вогонь з неба, щоб пожер жертву Іллі, показавши, що Він ‒ єдиний Бог. Згодом було убито 850 «пророків» Ваала та Ашери. Тому Єзавель, дружина Ахава, хотіла вбити пророка Іллю, але їй це не вдалося. Він був готовий померти, але Бог охоронив його. Коли втікав пустелею, то стомлений, підійшов до тернистого куща, сів під ним і забажав померти. Він сказав: «Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків» (1 Цар. 19,4). Але Бог дав йому хліб, і він, підкріплений цією їжею, ішов сорок днів і ночей на Божу гору Хорив (Синай). Там він зустрівся з Богом, який промовив до нього: «Чого ти тут, Іллє?». Ілля відповів: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт Твій, жертовники Твої поруйнували й пророків Твоїх вістрями повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу». Тоді Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом». І ось прийшов Господь. Великий, потужний вітер, що розривав гори й торощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь. Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь. По землетрусі ‒ вогонь, та й не у вогні Господь. Після вогню ‒ тихесенький, лагідний вітрець. Як Ілля його вчув, то затулив обличчя плащем, вийшов і став при вході в печеру. Тоді заговорив до нього голос: «Чого ти тут, Іллє?». Він відповів: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт Твій, жертовники Твої поруйнували і пророків Твоїх вістрями повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу».
Тоді Господь дав йому декілька завдань і відіслав його назад. Ілля міг сказати: «Чому я мусів іти аж сюди? Він міг це сказати мені відразу…». Але коли ми маємо отримати Боже слово, це пов’язане з певним стражданням і з певним часом, коли Бог вкаже нам, що маємо повернутися назад і зробити певні кроки віри. Тоді Ілля зробив їх. Він повинен був помазати єлеєм Хазаела царем над Арамом; Єгу, сина Німші ‒ царем над Ізраїлем; а Єлисея, сина Сафата ‒ пророком замість себе. А потім Бог діяв через Своє слово і завершував реформу старозавітньої Церкви. На кінець пророк Ілля був узятий до неба на вогненній колісниці. Отож за життя пророка вогонь зійшов з неба тричі, а четвертий раз ‒ щоб узяти його на небо.
Просімо, щоб Божий вогонь духовно зійшов з неба і сьогодні на кожного з нас. Не основне, чи це відбудеться явно. Головне ‒ щоб той вогонь чистої любові і Божого Духа, якого мав пророк Ілля, ми мали у своєму серці. Це потрібно.
Приймімо Божий вогонь, щоб ми були вірні Ісусові та були охочі заради Нього та Його заповідей щодня помирати в дрібницях для своєї гордості і пожадань, а також щоб робили малі речі з великою любов’ю до Бога. Наприклад, прийде смуток, негативна думка ‒ я відречуся себе і відкину її з любові до Ісуса. Або попрошу: «Господи, нехай прийде Твій вогонь і спалить це!». Або коли прийде негативне почуття, відразу згадаю про вогонь з неба: «Господи, я віддаю це до Твого вогню. Це моя жертва ‒ ця думка (чи почуття, чи моя воля). Тепер це Тобі жертвую. Хай Твій вогонь це спалить!».
Апостол Павло в посланні до Римлян пише: «Тож благаю вас, брати, на милість Божу, віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові: Богослужбу від вас розумну. І не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Рим. 12,1-2). Це принесення на Божий вівтар нашої волі, страху, безсилля та проблем ‒ це наша духовна Богослужба… Коли будемо це робити, здобудемо конкретний досвід з Божим вогнем. Маю на увазі не фізичний вогонь, а духовний. Хай в нас сильно горить цей Божий вогонь ‒ ревність за Бога і за Його закони, які сьогодні топчуться не тільки в нашому народі, але й у всій Церкві.
Ми також повинні прийняти пророчого духа, підтримувати його і дозволити йому діяти. Без нього народ гине, без нього Церква в розвалі. Бог дає його тому, хто просить. Він веде до євангельської радикальності. Без нього людину охоплює байдужість, і тоді її свідчення про Христа будуть лише найрізноманітнішими релігійними фразами, фразами про любов, а це мертве свідчення. Ми повинні мати радикальність Євангелія, яка змінить нас і дасть нам силу. Коли будемо жити Божим словом, настане втілення Божого слова. Досить лише реалізувати конкретні правди з Євангелія, і прийде Божа сила та влада. Тоді, коли будемо свідчити про Христа ‒ чи віч-на-віч, чи більшій кількості людей ‒ це буде свідчення в силі Духа. Але цьому має передувати правдиве життя віри, інакше це все будуть лише фрази.
Коли почнемо реалізувати Євангеліє, тобто втілимо конкретне слово, отримаємо силу і владу, яку мав пророк Ілля. Однак це пов’язано з хрестом, без нього неможливо. Стара людина (наша порушена гріхом природа) мусить бути розп’ята, йти до смерті, щоб в нас дійсно жив Христос. А це дорога Божого вогню і внутрішньої жертви. Щодня маємо що кидати у вогонь. Також пророк Ілля спочатку повинен був пожертвувати своєю волею і навчитися слухатися Господа, щоб потім міг зійти вогонь з неба. Він сам свідчить про це на Кармелі словами: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що Ти ‒ Бог в Ізраїлі, що я ‒ Твій слуга і що я вчинив це все за Твоїм словом» (1 Цар. 18,36) ‒ тобто саме так, як цього хотів Бог. Ми ж, коли Бог дає нам Своє слово, здебільшого все перекручуємо. Ми додаємо всілякі свої доповнення, і таким чином Боже слово стає фразою, яка не має сили. Але ми повинні передавати саме те, що Бог нам дав. А щоб ми змогли це точно реалізувати, спочатку ми самі повинні бути очищені вогнем. Тоді будемо точно слухатися того, що сказав Бог. Тому щодня мусимо вчитися послуху Божій волі у дрібницях. Це дійсно вимагає розп’яття своєї волі, а це і є чиста любов до Бога.
Ми не можемо лише реалізувати свої природні здібності, але потрібно в конкретних ситуаціях знову входити в Божу присутність. Якщо хочемо шукати Божу волю, мусимо увійти у співрозп’яття, не бажати пропихати першу думку, яка нам прийшла. Вона може бути Божою, але часто за нею приховується інший намір. Щоб ця думка була очищена і мала силу, вона повинна пройти вогнем, як золото, яке очищається. І Божа думка, яку Бог дасть, повинна пройти вогнем, терпінням, тим, що людина її зречеться, віддасть її як жертву Богові. Коли Бог випробовував Авраама, спочатку пообіцяв йому сина, а потім хотів, щоб Авраам приніс його в жертву. З людського погляду це був повний абсурд, а все ж в тому всьому була Божа сила і влада. Це було випробування послуху віри. Це є розп’яття. Врешті Бог не дозволив вбити хлопця. Слід усвідомити, що Авраам був поганин, що він вийшов з поганського середовища, де приносилися і людські жертви. Але Бог лише випробовував Авраама.
Боже слово закликає нас: «Ні про що не журіться!» (Флп. 4,6). Щодня ми повинні виконувати Божу волю, жити так, ніби це є перший і останній день нашого життя. Зробімо те, що можемо зробити. Будьмо завжди готові і маймо в своїх серцях олію Святого Духа, як мудрі діви, і як пророк Ілля.
Просімо, щоб Божий Дух зійшов на нас, щоб ми могли через молитву віри з’єднатися з Божою всемогутністю. Божа всемогутність пов’язана з послухом, як бачимо в пророка Іллі: коли Бог послав його до потоку Керіт, він пішов туди; коли послав його до Сарепти ‒ пішов до Сарепти, коли послав його до Ахава ‒ пішов до Ахава. Коли Бог сказав, що має робити на Кармелі, Ілля опісля промовив: «Я вчинив це все за Твоїм словом».
Сьогодні просімо святого пророка Іллю, щоб і нам випросив такий послух віри, який мав він сам.
Завантажити: Слово Патріарха Іллі на свято св. пророка Іллі
