Роздуми над Словом життя Еф. 4,11-12
«І Він сам настановив одних апостолами, інших – пророками,
ще інших – євангелистами, пастирями і вчителями
для вдосконалення святих на діло служби,
на будування Христового тіла»
Тут сказано про дари і одночасно про покликання, метою яких є не прослава окремої особи, але щоб ті, які покликані, були досконало підготованими на діло служіння. На яке діло служіння? На збудування Містичного Христового Тіла.
У минулому серед людей існувала помилкова думка, що коли хтось стає священником чи єпископом, то відповідає за всі служіння, ніби одночасно був апостолом, вчителем, пророком, пастирем і євангелистом. Однак, якщо хтось має ретельно виконувати одне служіння та набувати досвіду, то не може повністю присвятити себе іншому служінню.
Але жодне служіння неможливо виконувати без спільного знаменника, яким є зречення себе, тобто власного его. Ми повинні служити з усвідомленням того, що служимо самому Христу та Його Містичному Тілу – Церкві, і при цьому не маємо шукати власної слави чи самореалізації. Коли хтось виконує якесь служіння, але є ненаверненим і не прагне наслідувати Христа, то зі служіння автоматично робить засіб для власної кар’єри та прослави свого гордого его. У такому випадку ці служіння є неефективними, якщо не шкідливими.
Звичайно, певною мірою ми всі можемо бути євангелистами, бо кожен з нас повинен свідчити про Христа не лише своїм життям, а й словом. Кожен з нас також повинен бути певною мірою і пророком. Але спочатку він повинен пророкувати сам собі, тобто повинен входити до правди і постійно визнавати перед собою свої егоїстичні схильності, з якими необхідно боротися аж до смерті. Він повинен вміти нести власну нужденність, навчитися справжньої самокритики, а також приймати критику та упокорення від інших. Кожен з нас також повинен бути певною мірою пастирем, тобто бути готовим допомагати іншим, ведучи їх, принаймні певними кроками, щоб новонавернені були вкорінені в основних правдах і чеснотах, яких вимагає Ісус у своєму Євангелії. Кожен з нас повинен бути певною мірою і вчителем. Мав би вміти пояснити основні правди віри людям, які прийшли зі світу і щиро шукають спасіння своїх душ в Христовій Церкві. Кожен мав би бути апостолом, проводити апостолят, а також знати основні правди віри та відрізняти їх від сучасних єресей, які через модернізм проникають і в Католицьку літературу – сьогодні навіть в ту, що має церковне схвалення. Наприклад, схвалюється історико-критичний метод, який приховано заперечує все надприродне у Святому Письмі, але не говорить про це прямо. Приховується за фразами про те, що, наприклад, воскресіння Христа є надісторичним, есхатологічним, містичним тощо, але не визнає, що воно реальне та історичне. Зі слабкою вірою потім пов’язані різні езотеричні погляди, фальшивий містицизм, всілякі забобонні практики – а все це хибний шлях. Але ми повинні захищати спасительну віру, з якою пов’язані духовні дари та служіння. Мета полягає в тому, щоб Тіло Христове робило поступ. Кожен з нас повинен просити Бога пізнання, якому служінню мав би глибше присвятити себе і спеціалізуватися в ньому, щоб могти служити іншим.
Треба усвідомити, що дари є природні і духовні. Бог дає природні дари при народженні. Наприклад, одні люди мають добру пам’ять, можуть швидко щось вивчити, інші мають природний дар обережності, інші – ревності, що безпосередньо пов’язано з їхнім характером, так що їм не потрібно примушувати себе до цього. Інші мають дар тихості, терпеливості, а інші повинні себе до цього сильно змушувати і зрікатися себе, щоб бути терплячими. Але і ці природні дари після навернення Бог ще зміцнює Святим Духом, так що на них, як на здоровій основі, є ще особлива благодать, яка розвиває ці природні дари. Наприклад, хтось від природи самокритичний, правдивий, не може бути бездіяльним, коли бачить, що потрібно жертвуватися і терпіти за правду, тобто має природну схильність до дару пророцтва. Якщо хтось розпізнає в собі ці риси, треба просити, щоб на цій основі Бог своєю благодаттю ще більше утвердив цей пророчий дар. Хтось інший має природний дар навчати інших. Також треба просити, щоб Дух Божий дав до цього дару і надприродний дар бути вчителем та пояснювати Божі правди. Але знову наголошую: для того, щоб усі дари функціонували, вони повинні мати спільний знаменник – зректися себе, взяти свій хрест і йти за Христом. Якщо ми у своєму житті реалізуємо Ісусове слово: «Покайтеся і вірте в Євангеліє», то дари розвиваються. Інакше вони завмирають і є нефункціональними.
Завантажити: Роздуми над Словом життя Еф. 4,11-12
