Покора – це правда, самокритика
Покора – це правда, покора – це самокритика. Бути покірним – це усвідомлювати реальність своєї слабкості, т.зв. «ахіллесову п’яту», яку маю пильнувати. Там мушу поставити сторожу, бо ворог нападає підступом і я не можу дозволити поневолити себе. Зрештою, ворог навіть не мусить прикладати багато зусиль для нападу. Йому досить зранити це місце. Він рахується з людською глупотою, слабкістю (у когось – це страх, в іншого – амбіції), і слідкує, де на яку людину може напасти.
На жаль, християни не навчилися цієї основної, простої і практичної речі – бути нормальним і з покорою сміливо признати собі свої слабкості, поглянути, якою є реальність, і не літати десь над хмарами. Треба, наприклад, усвідомити: «Так, мій батько і дід були алкоголіками, отож є небезпека, що і я маю до цього схильність». Тоді така людина мусить дати собі засаду: «Не можу загравати з алкоголем. Потребую дати обітницю: буду абстинентом». А тим більше це діє у випадку, коли вже хтось був алкоголіком і вийшов з цього. Не сміє з цим загравати. Не може ходити в ті місця, де існує небезпека повторного упадку.
Завантажити: Покора – це правда, самокритика
