Лист проф. А.М. Колодному
27 вересня 2011 р.
Релігійне відділення
Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди
д.філос.н., проф. А.М. Колодному
вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001
Копії:
1. Акад. НАН України М.В. Поповичу
2. Президентові НАН України, акад. Б.Є. Патону
Шановний пане професоре,
Звертаємося до Вас, сподіваючись, що Ви є людиною, яка високо цінить науковість, правдивість та шанує демократію.
Будучи головним редактором журналу «Релігійна панорама», Ви несете відповідальність за зміст та правдивість повідомлень, висвітлених у ньому. Мова йде про № 4 (126) за 2011 р. Нам неприємно усвідомлювати, що Ви як науковець свідомо дозволили надрукувати цю обманливу наклепницьку інформацію про УПГКЦ, навіть не перевіривши, чи правдива вона. Це дуже обурює, адже знаємо, що найхарактернішою ознакою відомостей, що публікуються в подібних виданнях, повинна бути їхня достовірність, а слова, написані про нас у журналі «Релігійна панорама», не відповідають дійсності.
Наведемо кілька конкретних прикладів. Шевченківський районний суд м. Львова ніколи не приймав ухвали про виселення з України громадянина Чехії Антоніна Догнала, хоча Ви сміливо стверджуєте протилежне.
У «Релігійній панорамі» нас названо сектою – «догналівцями». Чи можете Ви, як науковець, обґрунтувати це на основі Св. Письма та Українського законодавства, зокрема ст. 35 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»?
Твердите, що ми причетні до неодноразового хуліганства. Чи існують хоч якісь докази, які можуть аргументувати це судження? Події 19 липня 2011 р. навколо каплиці на вул. Плугова, 6 у м. Львові, протилежно до Ваших слів, відбулися так: згадану каплицю сестри монахині з контемплятивного монастиря св. Пророка Іллі не придбали незаконно, як твердите Ви, але купили від приватного власника та є вже третіми її добросовісними набувачами. Отці редемптористи офіційно відмовилися її купувати. Ціна споруди дорівнювала ціні двокімнатної квартири у Львові. Каплиця є не пам’яткою культури, як Ви це неправдиво стверджуєте, але складським приміщенням. Сестри її не перебудували, як пишете Ви, але повністю звільнили від сміття та зробили реконструкцію даху – він вже роками був прогнилий, і через те вода постійно протікала до середини приміщення.
Бійки біля каплиці 19 липня 2011 року, про яку Ви пишете, не було як такої. Навпаки ж, підбурені проводом УГКЦ та отцями редемтористами люди (греко-католики) здійснили незаконне вторгнення до приватної власності сестер, вилізли на дах каплиці, зірвали хрест та кинули його на землю, при цьому вірних УПГКЦ, які захищали приватне майно сестер, ображали та копали. У цьому світлі запитуємо Вас, пане професоре, хто тут є сектою? Провід УГКЦ чи ми?
Сестри викликали міліцію Шевченківського району м. Львова, яку провід УГКЦ вже, на жаль, попередив, і тому «правоохоронці» не хотіли прибути. На місце подій разом з сестрами приїхав також владика Ілля (Антонін Догнал). А після того, як сестри зателефонували в «102», приїхала слідча група міліції. Слідчий розпочала вести справу та знімати сліди пальців на хресті. Це стривожило людей, підбурених проводом УГКЦ – вони почали повертатися на місце скоєння свого злочину і нападати на сестер, вірних УПГКЦ та міліцію, щоб перешкодити слідству. Сестри та владика Ілля були на своїй приватній території, тому аж ніяк не могли допускатися правопорушень. Агресорами були люди УГКЦ. Як зізнався пізніше один з начальників міліції, цю провокаційну акцію було керовано з Києва на замовлення проводу УГКЦ.
Одна з підбурених проводом УГКЦ жінок вдарила сестру та хотіла скинути її відеокамеру на землю. Владика Ілля захистив сестру від ударів, відштовхуючи жінку. Слідчий відразу зробила останній усне попередження, щоб та не провокувала і не перешкоджала веденню розслідування, і при цьому в неї не було жодних ознак струсу мозку! Пізніше ця жінка, підбурена проводом УГКЦ, почала твердити, що має струс мозку, хоча в той вечір вона постійно бігала, навіть зачіпала працівника міліції (!) та безнастанно комусь телефонувала. В одну мить вся ситуація змінилася: приїхав заступник начальника Шевченківського райвідділу міліції, який отримав команду «з гори». Представники міліції без жодних причин і, тим більше, пояснень, вбігли на приватну територію сестер, схопили владику Іллю, насильно відтягнули його від дверей каплиці, кинули до машини та відвезли. Жодних пояснень від власників каплиці «правозахисники» не брали, в той час як від нападаючих отримали багато неправдивих свідчень. Міліція звинуватила владику Іллю в побитті жінки та склала протокол.
Наступного дня на суді стало зрозумілим, що протокол підписала не компетентна особа. З рапортів працівників міліції виявилося, що один міліціонер був одночасно в двох різних місцях (вулицях). З відеозапису було ясно, що жінка ніякого струсу мозку не мала і що її свідки давали протилежні, обманливі твердження. Щоб хоч якось вийти з ситуації, яка цілком була на нашому боці, суддя все-таки виконала замовлення проводу УГКЦ, засудивши владику Іллю за нецензурну лайку, хоча він, як громадянин Чехії, навіть не знає ніяких непристойних українських слів, і тому не міг їх вживати. Усі ці події зафіксовано на плівку і Ви, пане професоре, можете переглянути їх у відеозаписі, доданому до цього листа.
Неправдивим є також Ваше твердження про те, що ми 2008 року хотіли силою захопити приміщення Стрийського єпархіального управління УГКЦ. Нас тоді було троє, а місцевих служителів – більше двадцяти. Ми прийшли відвідати владику Йосафата Каваціва, але оскільки мали ще трохи вільного часу, хотіли поговорити з владикою Т. Сеньківом, з яким колись мали дружні відносини. Ми чекали в коридорі біля дверей. Проте він прийшов з багатьма священиками, які буквально викинули нас на вулицю. Тому ми пішли до парку, щоб почекати на призначену годину візиту у владики Йосафата. Від каплиці св. Якова ми сиділи на відстані принаймні 100 метрів, проте Ви твердите, що ми скоїли бійку біля неї. Будь ласка, поясніть, з ким ми там билися, адже нам самим цікаво було б дізнатися про це. Знаємо, натомість, що Т. Сеньків заплатив представникам міліції гроші (як він сам пізніше розповів священикам), і вони слідкували за нами, а в парку – обступили та звинуватили, що ми є не монахами, а наркодилерами, після чого насильно заштовхали нас до авто та відвезли до райвідділу, де повідомили, що Т. Сеньків написав заяву про те, що ми його сильно побили. Ми домагалися зняття цих т.зв. побоїв, але він відмовився, тому нас відпустили. Після цього випадку Т. Сеньків ще цілий місяць на проповідях у церкві плакав, що Підгорецькі владики його сильно побили і все його тепер болить. Усі львівські газети публікували несамовиту брехню про цю подію, але нашого спростування ніхто не хотів друкувати – його навіть не брали до уваги. То де в цьому випадку є демократія, пане професоре? Запитуємо Вас як науковця: можливо, Т. Сеньків страждає якоюсь душевною хворобою, яка змушує його таким сугестивним способом обманювати людей і самого себе?
Щодо подій в Чорткові та Пробіжній 2010 року то пропонуємо Вам подивитися їх відеозапис і просимо змінити свої погляди, якщо можете. У зв’язку з цим хочемо лише нагадати, що храм Преображення Господнього в Чорткові побудували ми особисто разом з покійним о. Романом Шелепком, парохом цієї святині. Після його смерті більшість членів релігійної громади на загальних зборах вирішила відійти з підпорядкування проводу УГКЦ та прийняти за свого голову та пароха владику Маркіяна В. Гітюка, ЧСВВр. На жаль, ні провід УГКЦ, ні державні органи не поважали волю релігійної громади Преображення Господнього м. Чорткова, але навпаки, насильно та протизаконно захопили чуже майно. Бійка в Чорткові дійсно мала місце, та билися не ми, але підбурені проводом УГКЦ люди били нас (та й чисельність їхня переважала – приблизно 300 проти 50). Побачити всі ці події можна на відеозаписі, який додаємо. Переглянувши його, спробуйте, будь ласка, дати відповідь на запитання: хто тут є сектою? Ми чи провід УГКЦ?
Що стосується т.зв. відлучення двох останніх пап від Церкви, яке нам приписуєте, хочемо сказати що нам дуже неприємно усвідомлювати, що Ви як видатний науковець і теолог, не орієнтуєтеся в даній ситуації та в правдах католицької віри. Ми не відлучали нікого, а лише опублікували факти порушення основ християнської віри, яке здійснив Іван Павло ІІ. Він жестом прилюдно голосив єресь, що всі релігії ведуть до спасіння. Він молився спільно з шаманами, язичниками та нехристиянами, цим даючи приклад для наслідування своєї апостазії. Бенедикт XVI беатифікував його за цю публічну зраду віри, і цим з’єднався з його відступництвом. Ми переконані, пане професоре, що Ви знаєте Св. Письмо і що Вам не є чужі слова Св. Апостола Павла з листа до Гал. 1, 8-9. На основі цього кожен, хто проповідує іншу євангелію, ніж та, що Її проповідували Апостоли, є проклятим та відлученим від Христа і Церкви. Учитель Церкви Св. Роберт Белярмін виразно стверджує, що «папа, який є явним єретиком, автоматично (по факту) припиняє бути папою й головою Церкви, рівно ж він автоматично припиняє бути християнином і членом Церкви. Відтак Церква може його судити й покарати. Це є навчанням стародавніх Отців Церкви, які кажуть, що явний єретик негайно втрачає всю Владу». Цю саму науку непомильно проголосив папа Павло IV в «Cum Ex Apostolatus Officio» 15 березня 1559 року.
Ваше твердження, пане професоре, про те, що папа Бенедикт XVI відлучив монахинь з Брюховицького монастиря від католицизму, не відповідає дійсності. Відлучив їх не папа, а Генеральна управа сестер ЧСВВ, і не від католицизму, але з монастиря. Курйозним у цьому випадку є те, що сестри Брюховицького монастиря не підлягають Генеральній управі ЧСВВ. Це – те саме, якби протестанти відлучили від протестантизму монахинь Київського патріархату. Найбільше нас здивувало Ваше категоричне твердження про те, що наші відправи виглядають ось так: «Першу годину богослужіння вони б’ють у барабани і щось співають. Друга година – виходять на вулицю, підходять до під’їздів будинків і починають голосно кричати, здіймаючи руки до неба. При цьому вони не підпускають до себе мешканців вулиці, кажучи їм, що якщо наблизяться, то будуть прокляті». Шановний пане професоре, звідки взялися такі нісенітниці, які Ви так некритично передрукували? Ми ніколи не використовували барабанів у своїх богослужіннях, ніколи не виходили до якихось під’їздів та не кричали, тим більше нікого не проклинали! Такі безглуздя могли прийди на думку лише нездоровій людині і нам дуже прикро, що Ви, ніколи не будучи на нашій Літургії, твердите такі сміховинні речі. Ми переконані, що Ви знаєте, що ми відправляємо звичайні літургічні обряди, такі, як і в греко-католицькій чи православній церквах. Причина нашого відділення від проводу УГКЦ є тільки в чистоті віри.
Шановний пане професоре, просимо Вас пояснити, як Ви, будучи знаним науковцем і демократом, могли опублікувати таку неправдиву та наклепницьку інформацію про вищезгадані події. Також вимагаємо спростування всіх очорнень щодо нас, оприлюднених в «Релігійній панорамі» № 4, 2011.
Зі щирою повагою,
Заступник Голови
та секретар Синоду УПГКЦ
Архиєп. Маркіян В. Гітюк, ЧСВВр
Інформаційний матеріал на http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/
- Відеозапис подій навколо каплиці на вул. Плугова, 6 у м. Львові на
http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.4910/
- Відеозапис подій у м. Чорткові та с. Пробіжна на
http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.3745/
- Відеозапис викрадення кандидатки в монахині з контемплятивного монастиря св. Пророка Іллі в смт. Брюховичі на http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.3/
- Відеозапис «Дух Асижу» на http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.4522/
