Консекрація в Літургії
23.11.2022
Консекрація (освячення) – це глибоке таїнство, яке чинить Триєдиний Бог, і співучасть в якому отримує священик через своє священиче помазання.
Ісус на Сіоні в Єрусалимі установив свою безкровну жертву і наказав апостолам приносити її на прощення гріхів. На другий день після її установлення Ісус, Син Божий і непорочний Агнець, звершив відкупительну жертву за наші гріхи своєю смертю на хресті.
У Східній Літургії Христові слова, промовлені на Сіоні, приймаються як слова установлення. Консекрація тут досягає кульмінації в епіклезі, де священик безпосередньо звертається до Небесного Отця, щоб Він сам здійснив консекрацію. Подібно є і в Латинській Літургії (в першому каноні): «Ти сам, Боже, вчини, щоб ця жертва… стала для нас Тілом і Кров’ю Сина Твого…».
У Східній Літургії між Христовими словами установлення і епіклезою вкладена анамнеза. Це пригадування того, що для нас зробив Ісус після того, як на Сіоні промовив слова установлення своєї новозавітної жертви. Зокрема, згадується хрест (заповіт з хреста, смерть), гріб, на третій день воскресіння, на небеса вознесіння і праворуч сидіння. Згадується тут і другий Христовий прихід.
У день П’ятидесятниці на апостолів зійшов Святий Дух і зродилася Церква. Святий Дух починає діяти в ній і через таїнства, які установив Ісус. Крім хрещення, до них відноситься, насамперед, Свята Літургія. Тоді апостоли були помазані Святим Духом, щоб приносити новозавітну Христову жертву. Це помазання переходить від апостолів і на Христових священиків. Відразу після Зіслання Святого Духа апостоли почали приносити Христову безкровну жертву. Консекрація включала промовляння Христових слів і епіклезу, тобто призивання Святого Духа над принесеними дарами.
Єпископ чи священик приступає до престолу як помазаник Господній, як носій Духа, Якого отримав не тільки у хрещенні, але також при священичому помазанні, що було уділене в Церкві безпосередньо Христовим апостолам. Священиче помазання (тобто свячення) є незмінним. Кожного священика стосується: «Ти ієрей навіки за чином Мелхіседека» (Євр. 5,6). Але це не означає, що священик чи єпископ тим вже має забезпечене спасіння. І в пеклі є та будуть багато недостойних священиків і єпископів. Спасіння не забезпечує ступінь служіння в Церкві, але спасительна віра, пов’язана з виконанням Христових заповідей.
Для глибшого переживання Святої Літургії дуже корисно, щоб священик повільно і голосно вимовляв слова анамнези. Ці слова закінчуються співом священика: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все».
Перша зупинка – зосередження перед консекрацією
Після закінчення анамнези треба використати певний проміжок часу для глибокого зосередження. Хор співає антифон «Тебе оспівуємо». Священик просить про зіслання Святого Духа на нього і на вірних, а також щоб Святий Дух звершив переміну (консекрацію) дарів: «Зішли Духа Твого Святого на нас і на ці дари, що перед нами». Священик просить про Святого Духа особливо для себе, для відновлення свого священичого помазання. Також усвідомлює, що за кілька хвилин увійде до найтіснішої єдності з Богом, коли на його слово Бог Своїм Духом перемінить дари в Тіло і Кров Христа. Це надприродне втручання – чудо – Бог зробить Своїм Духом, але не без священика. Так само і при воплоченні Божого Слова Бог не вчинив це найбільше чудо без згоди і віри Пресвятої Богородиці. Священик усвідомить свою велику гідність, пов’язану зі священичим помазанням, а одночасно і свою відповідальність, бо сказано: «Хто їсть і п’є негідно, той осуд собі їсть і п’є» (1 Кор. 11,29). А також звершується: священик, який недбало приступає до кульмінаційного моменту цього таїнства віри, накликає на себе кару.
У деяких монастирях під час призивання Святого Духа священик лежить хрестом, обличчям, зверненим до землі, як перед священичим свяченням. Подекуди священики клячать.
Потім священик встане, повернеться до престолу і продовжує над дарами епіклезу, яка має характер консекрації. Священик вкладе руки на дари, дихне на них і тихо промовить: «Зішли Духа Святого і на ці дари». Особливо тепер він усвідомлює, що промовляє і що зараз відбувається в духовній області. Повільно, тихо, під час співу антифону, він промовляє слова епіклези: «І сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого». При тому робить знак хреста над дискосом. Відразу після цього повільно і зосереджено промовляє: «А те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого», а на закінчення додає: «Перетворивши Духом Твоїм Святим. Амінь, амінь, амінь».
Дієприслівник «перетворивши», а за ним слова «Духом Твоїм Святим» виражають, що попереднє прохання священика до Отця: «сотвори» Бог чинить своїм Духом, який завершує перемінення дарів.
Але якщо диякон чи священик після молитви над хлібом і чашею щоразу додає «амінь», то слово «перетворивши» отримує лише сповіщальне значення: «Боже, Ти перетворив ці дари Духом Твоїм Святим». Слово «амінь» тут означає «сталось».
Для легшого розуміння і участі священика в цьому таїнстві необхідно чітко виразити суть. Тому, якщо диякон або священик відразу промовить «амінь», то перед тим треба промовити слова, які в іншому випадку є аж вкінці епіклези: «…Духом Твоїм Святим». Конкретно, все формулювання звучить так: «І сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого Духом Твоїм Святим. Амінь». Тепер це вже Тіло Христове. Тоді священик промовить над чашею: «А те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого сотвори Духом Твоїм Святим». Тепер це вже Кров Христа. Тоді закінчення набуває значення сповіщення про завершення консекрації: «Боже, Ти перетворив ці дари Духом Твоїм Святим. Амінь. Амінь. Амінь».
Друга зупинка – поклоніння присутньому Христу
Після консекрації священик клякне, поклониться чолом аж до землі і клячить приблизно 3-5 хвилин. При тому усвідомлює, що тепер відбулося, що Христос є присутній на престолі. Тобто усвідомить: духовно я є на Голготі, але водночас Голгота є тут. Вона уприсутнюється до цього часу і простору. Переді мною є розп’ятий Ісус. Він мене бачить і говорить до мене, дає мені Свій заповіт з хреста: «Ось Мати твоя!». Я актом віри зроблю те, що зробив апостол Іван під хрестом. Духовно приймаю Ісусову Матір, як Іван, до свого найвласнішого (eis ta idia). Марія є нова Єва, Вона є обіцяним новим серцем (пор. Єз. 36,26). Тоді усвідомлюю свою гріховність і змарноване минуле, водночас розбуджуючи жаль. Духом дивлюся на п’ять ран Христа і зосереджено п’ять разів промовляю слова: «Ісусе, Ісусе, Ісусе, помилуй мене грішного». Тоді усвідомлюю таїнство хрещення, через яке я був занурений до Христової смерті (Рим. 6,3 наст.). Також усвідомлюю, що я є частиною Містичного Тіла Христового разом з іншими охрещеними. Зараз, коли я в цей час активно і свідомо занурений у смерть Христа, через мене струменить Божа благодать і до інших членів Христового Містичного Тіла – Церкви. Це вже духовна місія. При тому можу усвідомити своїх близьких, або й цілий народ і всіх охрещених в ньому. В цей час також можу з вірою промовити святе Боже Ім’я Єгошуа.
Так може пережити момент тиші не тільки священик, але й кожен вірний, який бере участь у Святій Літургії і знає про її духовну глибину, кожен, хто дбає про спасіння своєї душі та спасіння душ своїх близьких.
У цей час мого активного з’єднання з Ісусом у духовній сфері відбувається духовний рух. Ті, які були зв’язані демонами, отримують ласку звільнення, ті, які були в депресіях, отримують світло і спасіння. Ті, яких демони через нав’язливі думки тягнули до гріха (нечистоти, чужоложства, помсти, злочинів, себежалю), раптом отримують світло і силу, щоб опертися злу та гріховній залежності. Не всі відкриються цій ласці, але вона заторкне багатьох. Бог діє через твою віру, коли ти актуалізуєш з’єднання з Христовою смертю, яка уприсутнюється в Літургії. Вона є вершиною Божої любові.
Католицький священик запитує: а як щодо епіклези в Західній Літургії?
У Західній Літургії консекрація відбувається одночасно зі словами установлення. У першому каноні епіклеза передбачена лише імпліцитно. У «Novus Ordo» епіклеза виражена явно, але вже перед словами установлення і водночас консекрації.
Що стосується обернення престолу і священика до людей у Західній Літургії, то це призвело до певної десакралізації як храму, так і самого таїнства. Таким чином центром стає священик, а не Христовий хрест і таїнство Христової жертви.
Що повинен робити католицький священик, який хоче використати для глибшого пережиття Літургії дві подані зупинки, тобто стишення перед консекрацією і після консекрації? Поки що рішення таке, щоб священик перед консекрацією став перед престолом, тобто щоб стояв в одному напрямку з Божим людом, як це є у Східній Літургії, і клякнув. Це буде знаком для людей, щоб разом з ним просили, аби Святий Дух зійшов на нього і на зібраних віруючих. Потім він встане, повернеться до престолу і промовить слова установлення, а водночас консекрації. Після того знову стане перед престолом, клякне, глибоко вклониться Христу, Який зійшов на престол, і в єдності з віруючими адорує присутнього Христа подібним способом, як це було виражено у Східній Літургії.
А як щодо дійсності консекрації? У Східній і Західній Літургії консекрація є дійсною.
На питання, як глибше пережити Святу Літургію як у Східній, так і в Західній Церкві, відповідь така: пережити два згадані моменти зосередження: один до консекрації, а другий після неї.
+ Ілля, ВВП
Завантажити: Консекрація в Літургії (23.11.2022)
