Кардинал Мюллер – єретик /3 частина/
20.04.2020
До п. Б) Цитати та відповіді на твердження Мюллера у книзі «Католицька догматика» (продовження)
Цитата: «Така подія не відбувається на рівні природного досвіду та знань. Звідси випливає проблема, як перевести це у сферу людських знань та мови, щоб воскресіння Ісуса не було реіфіковано (уречевлено) чи духовно розріджено».
Відповідь: Звідси не випливає жодна проблема. Коли речі приймаються такими, якими вони є, вони повністю залишаються у царині людського пізнання та мови. Господь Ісус реально помер та реально воскрес, а тому з’явився апостолам, щоб вони переконалися в цій реальності, а потім свідчили про Його смерть і воскресіння. Але оскільки Мюллер не хоче прийняти цю просту євангельську істину, то вигадує якісь штучні проблеми. Цим знову принижує реальність Христового воскресіння до якогось приватного об’явлення, яке справді проблематично передати людям так, щоб воно було «переведене у сферу людських знань та мови».
В наступних реченнях у своїй догматиці Мюллер описує когнітивний, тобто пізнавальний, процес у людини, щоб потім т.зв. пояснити, як виникло це «чудо появи» у свідомості учнів. Це, звичайно, цілком єретичний підхід.
Цитата: «Концептуальна формація людини завжди залежить від її світового досвіду, переданого та опосередкованого чуттєвим сприйняттям».
Відповідь: Це речення, яке дивно звучить, ймовірно, мало б бути підтвердженням класичної арістотелівсько-томістичної концепції людського пізнання, тобто того, що кожне пізнання людини походить з органів чуття. Однак цими органами чуття можуть сприйматися лише акциденти (несуттєвості, тобто зовнішні властивості, а не суть речей). Саме пізнання відбувається поза сферою відчуттів, коли розум зі сприйнять, вловлених органами чуття, абстрагує загальні поняття, тобто «схоплює» суть речей. Однак наступне речення свідчить про те, що Мюллер від цієї класичної (визнаної Церквою) концепції когнітивного процесу відхиляється до кантівської, єретичної концепції:
Цитата: «Однак об’єктивний досвід завжди передбачає необ’єктивний горизонт людського розуму».
Відповідь: Це звучить щонайменше сумнівно. Тут говориться про об’єктивний досвід, тобто про якесь фізичне явище та його вплив на органи чуття людини, а також про людський розум та його «необ’єктивний горизонт». Іншими словами, Мюллер говорить, що реальність залежить від того, як її бачить людина. Однобічно підкреслюючи суб’єктивність процесу пізнання в людини та замовчуючи те, що реальність не залежить від нашого пізнання, він створює враження, начеб вона була від нього залежна; якщо не на загал, то принаймні в цьому випадку Христового воскресіння. Це порожнє мудрування врешті-решт призводить і до ставлення під сумнів свідчень наочних свідків. Мюллер переміщує подію Христового воскресіння з області матеріального світу в область пізнавального процесу. Ця його єресь ‒ заперечення Христового воскресіння в тілі ‒ пов’язана з єретичною Кантівською концепцією пізнавального процесу, тобто з твердженням, що людина не може з певністю пізнати речі навколишнього світу. Отож, тому навіть Боже одкровення не є точно доведеним фактом, ми можемо вірити в нього, але це лише суб’єктивна річ, яку не можемо довести. А це єресь, бо воскресіння Христа ‒ це доведений історичний факт, як і чуда в Євангелії або чуда, здійснені через апостолів, якими Бог підтверджував правдивість їхньої спасительної місії. Це все ‒ історичні факти, і як історичні події їх можна довести, як і інші події в історії людства.
Цитата: «Трансцендентність людського розуму ‒ це завжди метафізична передумова створення загальної концепції».
Відповідь: Що б це могло приблизно означати? Під трансцендентністю людського розуму, мабуть, він має на увазі саме здатність усвідомлювати не лише чуттєві сприйняття (що вміють і тварини), але й те, що стоїть за цими сприйняттями, суть речей. Створення концепції, мабуть, просто означає розуміння того, що відбувається. Наприклад, я бачу світанок і роблю висновок, що сходить сонце, хоча сонця поки що не бачу. Здається, що речення насправді не має жодного сенсу, воно просто говорить про те, що деякі люди іноді використовують розум…
Своїми складними формулюваннями Мюллер створює враження, що він надзвичайно сильний фахівець з теології. Так викликає в людей переконання, що вони взагалі не можуть розуміти християнські істини на такому високому професійному рівні, як він. Але тоді в тих, які завжди з певністю знали, що Ісус воскрес, раптом виникнуть сумніви, що вони, мабуть, розуміють це неправильно, адже тут є вищий рівень, відповідно до якого Господь Ісус насправді не воскрес. Але це, звісно ж, єресь!
Цитата: «Отож в понятті об’єктивно пізнаваного сущого завжди імпліцитно говориться про трансцендентно необ’єктивний досвід буття як горизонт пізнання і походження всього сущого».
Відповідь: Коли перекладемо речення Мюллера слово за словом на нормальну мову, то він, мабуть, має на думці наступне: під поняттям «об’єктивно пізнаване суще», очевидно, має на увазі Бога, тобто суще, яке можна пізнати таким, яким воно є. Однак перед терміном «об’єктивно пізнаване суще» він ставить слово «в понятті». Отож він не стверджує, що таке суще ‒ Бог ‒ існує, а тільки, що деякі люди, мабуть, так думають. А тим, які думають, що існує Бог ‒ який є пізнаваний таким, яким є, ‒ Мюллер приписує поняття «когнітивного процесу». Далі він стверджує, що (у цьому понятті) є «трансцендентно необ’єктивний досвід буття». Під цим «необ’єктивним досвідом буття», мабуть, мається на увазі якраз оця модерністична «віра», яка не є об’єктивною, яку неможливо довести і якою не можна поділитися з іншими, але вона є лише внутрішнім відчуттям або здогадом без можливості перевірки його правдивості. Ця модерністська віра називається «трансцендентною», мабуть, тому, що її об’єктом є щось інше, ніж чистий «об’єктивний досвід», тобто щось інше, ніж чуттєві враження, викликані фізичними явищами світу. Отож предмет цієї модерністської псевдовіри ‒ це щось, що неможливо довести.
«Горизонт пізнання», напевно, повинен означати можливість пізнання або те, що можна пізнати. Під фразою «походження всього сущого» знову розуміється цей пантеїстичний, кантівський «бог», «бог» в модерністичному розумінні, який, однак, для різноманітності тепер розуміється не як щось об’єктивно існуюче, але як елемент в пізнавальному процесі людини. Адже філософія Канта, як уже було сказано, розмиває різницю між буттям і пізнанням. Кант вважає, що є сенс говорити про буття тільки як про щось пізнаване, він просто не розмірковує про речі поза нашим пізнавальним процесом. Речі поза людським розумом для нього наче не існують.
Отже, коли складемо речення докупи, можемо сказати, що Мюллер, імовірно, стверджує наступне: Якщо припустимо, що існує Бог, який бачить саму суть усіх речей, то з того випливає, що і в людському розумі завжди є можливість пережити цього Бога як щось, що можна пізнати і що є першопричиною походження усього іншого сущого (звичайно, в контексті філософії Канта, без будь-якої можливості перевірити достовірність чи правдивість цього «внутрішнього досвіду»).
Але увага! Насправді Мюллер не говорить тут про істинного і живого Бога, а швидше про якусь уявну ідею бога, який ув’язнений в людському розумі; про вигаданого людиною божка, який начебто виникає тоді, коли людина його «пізнає», тобто коли його вигадає. Таким чином, Мюллер знову підводить читача до думки, що «воскресіння Христа» відбулося лише в головах апостолів.
Цитата: «Пізнаваність Бога заснована на Його прагненні до самовираження в божественному слові, завдяки якому Він є пізнаваний через засоби, доступні для органів чуття».
Відповідь: Так, Бог пізнаваний завдяки Своїм створінням, завдяки тому, що у створений світ Він вклав Свій порядок, що речі цього світу Він створив «за своїм видом», тобто за певним порядком, відповідно до ідеї у Своїй мудрості. Кожна сотворена річ є тим, чим є, тим, чим Бог бажав її мати. Тому кожна річ є т.зв. інтелігібельною, тобто вловлюваною розумом, бо кожна річ має свою дану Богом сутність. І завдяки цим Божим ідеям, «закарбованим» у теоретично «безформній матерії», тобто завдяки Божому порядку у світі, Бог є доступний для нашого розуму. Речі світу також мають свою ієрархію, нижчий і вищий ступені досконалості буття. Поступово пізнаючи все вище і вище буття, людський розум приходить до «вловлювання» духовних речей, а тоді, просвітлений благодаттю Святого Духа, доходить цим шляхом аж до пізнання Бога.
Отож правда, і в цьому можемо погодитися з Мюллером, що саме пізнання речей, тобто їхньої сутності, відбувається поза сферою відчуттів, дією розуму, який у своїй суті є духовно-нематеріальним. Це стосується і звичайних матеріальних речей цього світу, а тим більше самого пізнання Бога.
Але це зовсім не означає, що Христове воскресіння не повинно було чи не могло відбутися на фізичному рівні у часі та просторі, і що було б необхідно перемістити його лише до когнітивного процесу учнів, як це робить Мюллер. Якраз навпаки! Тому факт фізичного воскресіння Ісуса є пізнаваним і доступним для нашого розуму та віри, оскільки відбувся в цьому нашому часі і просторі, з якого ми, природно, черпаємо матеріал для усього свого пізнання.
Нагадуємо, що існують і такі види божественних об’явлень, які є лише суб’єктивними, особистими, однак Христове воскресіння і з’явлення апостолам аж ніяк до них не належать!!! Іншим способом Бог з’явився, наприклад, коли говорив з Авраамом. Ще іншим способом з’явився апостолу Павлу перед брамою Дамаску. Тоді деякі його супутники лише бачили світло, інші лише чули голос, але Ісуса бачив тільки Павло. По-інакшому Він з’явився, наприклад, апостолу Івану, коли він мав видіння Апокаліпсису. Це було в захваті духа. Однак коли Господь Ісус з’являвся від Свого воскресіння до Вознесіння, це було щось зовсім інше. Це не було таке з’явлення, як будь-яке з вищезгаданих. Це була реальна зустріч з воскреслим Господом у Його прославленому тілі.
Цитата: «Отже, пасхальний досвід полягає в тому, що Бог опосередковується на трансцендентальному когнітивному горизонті учнів через свідчення Ісуса про себе, Який показується учням так, що вони можуть усвідомлювати Його як живучого в Бога».
Відповідь: Це вже ясно висловлена єресь! Цим реченням Мюллер однозначно підтверджує, що, на його думку, воскресіння Ісуса та Його появи просто відбулися у свідомості учнів. За його словами, пасхальний «досвід» не полягає в тому, що воскреслий Христос показав учням Своє прославлене тіло і переконав їх у Своєму фізичному та історичному воскресінні («дух тіла і костей не має» ‒ Лк. 24,39), але це начебто був лише «досвід» на «когнітивному горизонті», тобто в головах учнів. Далі це єретичне богохульство лише набуває розмаху:
Цитата: «Використання теофанічних формул Старого Завіту (пор. Вихід 3,2) ясно вказує, що пасхальні появи (apparentia) ‒ це події, які належать до сфери об’явлень (revelatio)».
Відповідь: Фразою про «теофанічні формули» Мюллер позбавляє нас найменшого сумніву в тому, що Воскресіння він вважає лише вигадкою апостолів. Розрізняючи «apparentia» і «revelatio», він старається викликати враження, що рахується з об’єктивним Божим об’явленням, змістом якого є скарб віри. Однак він якраз розбив на атоми його основи, заперечуючи пізнаваність матеріального світу (в якому відбуваються ці окремі появи «apparentia»), і явно заперечив найбільше Боже чудо, яке коли-небудь відбулося ‒ воскресіння Господа Ісуса Христа. Яке безглуздя! Адже не було можливо, щоб був «зоставлений в аді» (Ді. 2,31) Той, який сам є Божим об’явленням для людства.
Апостоли не мали ніякого містичного видіння (apparentia), але бачили реальну присутність Ісуса. «Погляньте на Мої руки і ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене і збагніть, що дух тіла і костей не має, а Я, бачите, маю» (Лк. 24,39). Поставити появу Господа Ісуса після Його воскресіння на один рівень з містичними видіннями ‒ це маніпуляція і єресь.
Цитата: «Включена камера не могла б зафіксувати подій воскресіння, які по суті є кульмінацією особистого відношення Отця до воплоченого Сина у Святому Дусі, а також не могла б зафіксувати пасхальних появ Ісуса Його учням».
Відповідь: Це речення є вирішенням усієї загадки: що насправді автор хотів сказати. Якщо включена камера не могла б зафіксувати Христового воскресіння, ані Його окремих появ учням, то це, без сумніву, означає, що навіть воскресіння не було воскресінням тіла. А коли згодом Ісус з’явився у горниці і сказав учням: «Доторкніться до Мене… дух тіла і костей не має», тоді цей Ісус ‒ за словами Мюллера ‒ обманював і діяв на бідних апостолів якимось видом навіювання, мабуть так, як Девід Копперфілд. Він не мав тіла, але одурманив відчуття учнів так, що їм здалося, що Він має тіло. Цю богохульну брехню, цю єресь Мюллер стверджує у своєму тексті. Але якби було так, як каже Мюллер, то куди зникло тіло з гробу? На думку Мюллера, напевно знову йшлося про якийсь чаклунський трюк, як у випадку, коли чарівники змушують «зникати» людину, замкнену в ящику. Отож в якого бога, власне, вірить Мюллер? В якогось фокусника, який кепкує з людей?
Цитата: «Технічним приладам і живим організмам, на відміну від людського розуму, бракує можливості трансцендентного досвіду, а отже, і можливості сприйняти Боже слово при опосередкуванні явищ і знаків, сприйнятих органами чуття. Тільки людському розуму, завдяки внутрішній єдності його категоріальності та трансцендентності, може бути призначено Духом Божим, щоб для сприйняття когнітивного образу, викликаного подіями об’явлення, він міг усвідомлювати особисту реальність Ісуса як причину когнітивного чуттєво-духовного образу».
Відповідь: Останні слова уривку ‒ це справді чорна крапка за усім цим багном єресей. Таким чином, на думку Мюллера, воскресіння було «когнітивним чуттєво-духовним образом». До цього немає чого додати. Отож, відповідно до віри кард. Мюллера, Христос не воскрес, а тому кард. Мюллер далі перебуває у своїх гріхах.
Закликаємо кардинала Мюллера публічно каятися за свої єресі. Так він дасть приклад усім, яких звели його твори.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
о. Вацлав о. Давид
Завантажити: Кардинал Мюллер – єретик /3 частина/ (20.04.2020)
