Двоєпапство в історії Церкви /2 частина/
29.08.2023
Клюнійська реформа під керівництвом папи Григорія VII вирішувала питання симонії та клерогамії, а також інвеститури. Саме в цей період як опозиція проти реформи часто виступали псевдопапи.
Дивіться це відео також на: https://rumble.com/v3k1bw0-215052912.html
https://ugetube.com/watch/UnTI2asd6Sep8CB
https://cos.tv/videos/play/47428226446561280
https://www.bitchute.com/video/Og8a6Re3okgl/
12 століття
Пасхалій II (1099-1118) – під час його понтифікату у 1110 році помер псевдопапа Климент III. Його труп Пасхалій наказав вийняти з гробу і кинути у Тибр. Імператор Генріх V наказав схопити Пасхалія II і його кардиналів та відвезти в добре охоронюване місце в околицях Риму. У 1100-1102 рр. псевдопапою був також Теодоріх, у 1102 р. – Альберт, а в 1105-1111 рр. – Сильвестр IV.
Геласій II (1118-1119) – невдовзі після його обрання прийшов з військом Генріх V, і псевдопапою було обрано архиєпископа Браги, який прийняв ім’я Григорій VIII. Після від’їзду імператора Геласій повернувся до Риму, але незабаром був змушений знову втікати до Франції, де у 1119 році помер у Клюні.
Калліст II (1119-1124) – в абатстві Клюні був обраний папою Віденський архиєпископ Квідо. З таким незвичайним вибором погодилися кардинали, які залишилися в Римі, духовенство і народ. У червні 1120 року він від’їхав до Вічного міста. Латеранський Вселенський Собор 1123 року свячення, уділені псевдопапою Григорієм VIII, визнав недійсним. Також були визнані недійсними усі свячення, які отримали єпископи, висвячені Григорієм VIII. Григорій знайшов притулок у Сутрі, але Калліст у квітні 1121 р. завоював це місце, а антипапу наказав з висміюванням водити вулицями Риму. Невдовзі після того Григорій VIII помер.
Гонорій II (1124-1130) – після смерті Калліста між могутніми римськими сім’ями Франжіпані та П’єрлеоні виникла суперечка щодо того, хто стане новим папою. Партії П’єрлеоні вдалося просунути кандидата Теобальда, який прийняв ім’я Целестин II. Однак після виборів партія Франжіпані зірвала святкування, а новий папа Целестин навіть зазнав наруги. Тоді народ возвів на папський престол кандидата від Франжіпані Гонорія II. Хоча потім і Целестин, і Гонорій зреклися престолу, однак через тиждень Гонорій став папою.
Інокентій II (1130-1143) – після смерті Гонорія II кардинали, прихильники Франжіпані, обрали папою кардинала Папарескі, який прийняв ім’я Інокентій II. Однак ще тієї ж ночі інші кардинали, які були поставлені перед готовим фактом обрання, відмовилися визнати його й обрали папою кардинала П’єтро П’єрлеоні, який прийняв ім’я Анаклет II. Під час цього подвійного обрання виявилися недоліки положень про обрання папи з 1059 р., адже подібних випадків зовсім не передбачалося. На Синоді в Етампі у 1130 р. Бернард Клервоський рішуче виступив за Інокентія. Подвійне папство припинилося лише зі смертю Анаклета II 1138 року. Його наступником став Віктор IV. У червні 1139 р. Інокентій особисто вирушив на чолі армії проти Роджера II Сицилійського, який підтримував Анаклета і його наступника Віктора. Папська армія зазнала нищівної поразки, а сам папа потрапив у полон.
Олександр III (1159-1181) – папою обрано кардинала Бандінеллі, який прийняв ім’я Олександр III. Але проімператорська партія обрала кардинала Октавіана, який прийняв ім’я Віктор VI. Олександр екскомунікував свого противника папу Віктора. У Павії був скликаний Собор (1160 р.), який виніс рішення на користь Віктора і виголосив на Олександра прокляття. Монастирі в Сіто і Шартрі виступали за Олександра, а монастир в Клюні – за Віктора. Але Віктор 1164 року помер. На його місце псевдопапою було обрано Пасхалія III (1164-1168). Після нього слідували інші псевдопапи: Калліст III (1168-1178) та Інокентій III (1178-1180).
На Латеранському Соборі у 1179 році було вирішено, що в майбутньому папою може бути лише той, хто набере дві третини голосів кардиналів. Відтак став діяти закон про дві третини голосів.
14 століття
Климент V (1305-1314) – він змінив місце перебування, перенісши його поза Рим. Відтоді папи перебували в Авіньйоні, Франція. Після повернення Урбана VI до Риму виникла ситуація, що один папа був у Римі, а інший в Авіньйоні.
Урбан VI (1378-1389) – 20 вересня 1378 р. апостольська колегія у Фонді обрала папою кардинала Роберта Женевського, який прийняв ім’я Климент VII. Це розпочало велику західну схизму. Навіть сьогодні не можемо сказати, хто був законним папою. Урбан VI екскомунікував Климента VII і його прихильників, а Климент зробив те саме. Таким чином було екскомуніковано фактично все християнство. Климент VII обрав своєю резиденцією Авіньйон.
Боніфацій IX (1389-1404) – після смерті Урбана кардинали в Римі обрали його наступником П’єтро Томачеллі з Неаполя, який прийняв ім’я Боніфацій IX. Після смерті Климента VII у 1394 р. в Авіньйоні кардинали обрали іспанця Педра де Луна, який прийняв ім’я Бенедикт XIII.
15 століття
Інокентій VII (1404-1406) – після смерті Боніфація IX кардинали в Римі обрали його наступником Козімо Мільораті, який прийняв ім’я Інокентій VII.
Григорій XII (1406-1415) – після смерті Інокентія VII кардинали в Римі обрали Анджело Корраріо з Венеції, який прийняв ім’я Григорій XII. Згодом римські кардинали відвернулися від Григорія XII і вимагали Вселенського Собору. Також Бенедикта XIII, який скликав Собор у Періньяні, покинули його кардинали. Проти волі обох пап вони скликали Вселенський Собор у Пізі. Він зібрався в березні 1409 року. На церковному Соборі домінували послідовники теорії конциліонаризму, які стверджували, що Собор є вищим за папу.
5 червня Собор позбавив влади обох пап як відомих схизматиків, єретиків і клятвопорушників. Синод обрав кардинала Філарго, який прийняв ім’я Олександр V. Від двоєпапства дійшло до троєпапства, бо ні Бенедикт XIII, ні Григорій XII не прийняли рішення Собору. Кожен папа мав своїх послідовників на певній християнській території.
Олександр V помер у 1410 році. На його місце кардинали обрали Бальдассара Коссу, який прийняв ім’я Іван XXIII і за своєю повагою був радше воїном, ніж єпископом.
Чеський імператор Сигізмунд (1410-1437) скликав 1414 року Вселенський Собор в Констанці. Собор скинув усіх трьох пап. 6 квітня він видав сумнівний декрет «Haec Sancta Synodus», який поставив Собор вище за папу. Іван XXIII був ув’язнений і помер у в’язниці. Григорію XII було вже 90 років і він відмовився від уряду. Бенедикт XIII переніс свою резиденцію на невеликий острів, і його не вдалося змусити до абдикації. 1423 року він помер. Новим папою було обрано Мартина V (1417-1431). Констанцький Собор усунув потрійне папство, але усунув і реформаторський рух духовенства, представлений чеськими священниками Яном Мілічем, Конрадом Вальдгаузером і Яном Гусом. У Констанці Яна Гуса фальшиво затаврували як єретика і спалили. Якби було дано простір для реформи священства, то б не мусіла прийти німецька Реформація і майже половина християнського світу не відпала б від Риму.
До церковної влади знову прийшли псевдопапи: Климент VIII (1423-1429) та Бенедикт XIV (1423). Базельський Собор у 1439 році проголосив себе вищим за папу і в червні того ж року скинув папу Євгенія (1431-1447). Євгеній прокляв учасників Собору, а вони натомість 1439 року обрали псевдопапою Фелікса V (1439-1449), з яким згодом закінчилася епоха двоєпапства. Історики пишуть: «Євген IV хоч і врятував папство від конциліонаризму, але також відповідальний за те, що для загального відновлення Церкви від голови до всіх членів не було зроблено абсолютно нічого. Рим перешкодив необхідній духовній реформі, і тому згодом мусив зіткнутися з німецькою Реформацією під проводом Мартіна Лютера».
Як клюнійський реформаторський рух, так і чеський реформаторський рух мали на меті боротьбу з симонією та іншими злочинами і прагнули духовного відродження священства.
В теперішній атмосфері знову необхідно створити умови для духовного життя. Також необхідно побудувати систему захисту від сучасних залежностей. Якщо її не матиме священник, то не матимуть і його віруючі. Духовне пробудження тоді не настане.
Що конкретно робити? Хай у неділю ввечері 4-7 священників зберуться на парафії і в братній спільноті присвячуються молитві та Божому слову, тобто апостольській науці. Зустріч закінчиться аж у вівторок опівдні. Це перевірений досвід багатьох священників. Умова полягає в тому, щоб протягом понеділка присвячувати молитві чотири години, а потім і протягом вівторка. Також у понеділок присвячують час Божому слову, яке потім у неділю мають проповідувати вірним.
Крім того, в понеділок необхідно разом побожно пережити Святу Літургію. У братній спільноті є добре відкрито говорити про свої помилки, а також уміти приймати критику. Все це в дусі покаяння з метою духовного очищення і правдивого наслідування Христа.
Але сьогодні існує одна велика небезпека – поширення гомосексуальної інфекції. Тому необхідна обережність.
Суть реформи – покаяння і молитва. Потрібно, щоб ці два знаряддя ми, єпископи та священники, поставили на перше місце у своєму житті. Якщо ми передамо нашим віруючим особистий досвід, а не тільки теорію, вони будуть нас наслідувати.
Що стосується двоєпапства, його причинами майже завжди були суперечки за зовнішній авторитет, тобто зовнішню владу. Це було пов’язано з матеріальними вигодами і престижем. Церква потребує і зовнішнього авторитету, але він правильний лише тоді, коли одночасно є і духовним авторитетом. Його обов’язок – сприяти створенню необхідних умов для духовного життя і захищати віру та мораль. Протягом двоєпапства в історії ні один, ні інший не просував самоліквідацію віри та моралі. Але сьогодні псевдопапа Бергольйо та його секта ліквідують Церкву зсередини. Тому є лише один вихід – в цій надзвичайній ситуації прийняти правовірного папу. В іншому випадку Бергольйо комплексно завершить кадрові зміни, і зовнішню структуру вже не можна буде перевести під правовірного папу, який гарантує ортодоксію та ортопраксію.
Прихід правовірного папи буде пов’язаний з духовною боротьбою, бо секта Бергольйо добровільно не відмовиться від влади чи своєї ліквідаційної мети. Водночас правдива реформа повинна торкнутися і священства, а саме в оновленні внутрішнього життя.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
Завантажити: Двоєпапство в історії Церкви /2 частина/ (29.08.2023)
