Роздуми над Словом життя 1 Пт. 5,6-7
«Упокоріться, отже, під могутньою Божою рукою,
щоб Він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу
покладіть на Нього, бо Він піклується про вас»
Апостол Петро закликає нас упокоритися перед Богом. Що принесе це упокорення? Насамперед, опосередкує нам світло пізнання, яке дає Бог. В іншому випадку це пізнання блокується егоцентризмом нашої порушеної гріхом природи, яку Святе Письмо називає «старою людиною», а ми цього навіть не усвідомлюємо. Покора – це правда. Покора – це звільнення з-під влади нашої суверенності, гордині та небажання признавати собі власні слабкості і помилки. Ця егоїстична суверенність не дозволяє Богові діяти через нас, хоча це принесло б найбільшу користь – не лише духовну і не лише для інших, а передусім для нас. Святе Письмо каже: «Бог гордим противиться, а покірним дає благодать». Упокоритися перед Богом, від Якого ми отримали своє існування і все добре, що в нас є та що ми зробили, – це аж ніяк не приниження. Це лише визнання реальності, тобто правди про нас самих. Таку позицію покори в правді здобудемо особливо у внутрішній молитві під Христовим хрестом. Без правдивої молитви змарнуємо своє життя в ілюзіях. В момент смерті вже не матимемо часу на покаяння і надолуження того, що занедбали. Але якщо збережемо хоча б краплю покори, то є надія, що покірно приймемо благодать і в останньому випробуванні в момент переходу до вічності, щоб хоча б спастися, навіть якщо й потім доведеться довго перебувати в чистилищі – а це не дрібниця. Чому? Бо ми занедбали час очищення через правдиве упокорення, тобто ходіння в правді. На кінець нам йдеться про остаточне піднесення в небесній славі. Піднесення тут, у житті, не має великого значення і скоро промине.
Що стосується турбот, проблем та хрестів, які маємо щодня, апостол радить нам довіряти Богу і віддавати Йому всі проблеми. Як? З Христом і у Христі. Ми повинні щодня переживати наше співрозп’яття з Христом, а не лише безсилля зі своєю проблемою. Тоді буде співрозп’ята і наша «стара людина», наша порушена природа, яка в усьому приховано шукає власної слави, а Бога ігнорує або усуває на другий план.
Ісус дійсно має бути Господом нашого життя. Ми повинні говорити з Ним в молитві про наші проблеми, шукати Його волю. І якщо Він дійсно буде нашим Господом, то ми прожили своє життя не марно, а плідно, як для часу, так і, насамперед, для вічності.
Завантажити: Роздуми над Словом життя 1 Пт. 5,6-7
