Критичний погляд на Зигмунда Фрейда і його псевдонауку
21.06.2022
1 частина: Фрейд, нечистий дух і окультизм.
2 частина: Фрейд і збочене мислення.
3 частина: Гіпноз і «наукова діяльність».
1 частина:
Фрейд, нечистий дух і окультизм
Завжди існували люди, які чинили розпусту і допускалися подружньої невірності. У деяких випадках вони навіть жили гомосексуальним або іншим збоченим життям. У певні періоди історії аморальність і збочення повністю брали гору і приводили до краху цілі культури, наприклад Содом і Гомору, Стародавню Грецію та Римську імперію. Ми живемо в часи, коли збочення прямо узаконюються і привілеюються. Одним із головних винуватців, який проклав шлях для цієї масової аморальності, є Зигмунд Фрейд (1856-1939 рр.).
У 2008 році підступним способом було проголошено Лісабонську угоду, яка пропихає узаконення сексуальних збочень, звісно ж, замаскованих під красномовними поняттями. Вона приховано легалізує викрадання дітей з благополучних сімей і т.зв. права ЛГБТК, фактично їхні привілеї, пов’язані з масовою дискримінацією суспільства. Хто зверне увагу на злочини гомосексуалістів, педофілів чи інших сексуальних збоченців, того карають як гомофоба ‒ навіть трьома роками ув’язнення. Викрадених дітей віддають псевдосім’ям гомосексуалістів і педофілів. У школах пропагується т.зв. сексуальне виховання, насправді ж ‒ запрограмована деморалізація і розтління дітей та молоді. Найбільша трагедія полягає в тому, що це сексуальне т.зв. виховання пропагує псевдопапа Франциск, так само, як і легалізацію шлюбів гомосексуалістів.
Егоїзм пов’язаний з розв’язною сексуальністю та масовими вбивствами ненароджених дітей. Суспільством маніпулює професійна брехня, мета якої – перетворити людей на стадо психопатів, які вже не розрізняють добро і зло, правду і брехню, реальність та ірреальність. Насправді це все запрограмували високоінтелектуальні злочинці. Завжди діяло правило, що «гідність людини залежить від її моральних принципів». Збочена людина відкидає моральні принципи та віру в Бога. Моральні принципи ведуть до відповідальності, вони пов’язані з усвідомленням найбільшої реальності, якою є смерть, після якої слідує Божий суд і вічна нагорода або вічна кара. Для мудрої людини сенс життя є зрозумілим. Але сексуальний збоченець здійснює злочини. Про це свідчать численні статистики. Але цей факт приховується. Ще донедавна, до 1973 року, гомосексуалізм належав до психічних захворювань. Його викреслили зі списку хвороб не на підставі наукових доказів, а лише з ідеологічних міркувань, і то під великим тиском.
Коротка статистика та перспектива гомосексуального раю 20-річної давності:
– Гомосексуалісти становлять понад 70% відомих випадків СНІДу в США.
– Серед гомосексуалістів зустрічається непропорційно велика кількість випадків гепатиту: 70-80% у Сан-Франциско.
– 59% гомосексуалістів заражені кишковими паразитами, такими як круглі гельмінти, стрічкоподібні гельмінти і амеби.
– 67-80% гомосексуалістів лижуть або вкладають свій язик в пряму кишку своїх партнерів (т.зв. «рімінг», фекальний секс і т.д.). Вони мають взаємне сечовипускання, т.зв. «золотий душ», та мучать один одного.
– 43% визнали, що в їхньому житті було 500 чи більше партнерів.
– Джон Муртаг, головний поліцейський суддя кримінального суду Нью-Йорка, заявив: «Гомосексуалісти у великих містах причетні до половини всіх убивств», хоча тоді гомосексуалісти становили тільки 2% жителів США.
– Близько 50% жінок у камерах смертників у США ‒ лесбіянки.
– 33% гомосексуалістів зізнаються в сексі з неповнолітніми, тобто в педофілії.
Фрейд і нечистий дух
Метою Фрейда було не оздоровлення людей, а просунення збоченого мислення у ціле суспільство. Доказом цього є його теорії про сексуальні стадії ‒ оральну, анальну та едіпову. Свою сексуальну збоченість і перекручений спосіб мислення Фрейд застосовував до своїх пацієнтів і генералізував на всіх людей. Психологія Фрейда базується на брехні, веде до легалізації сексуальних збочень і готує дорогу до самознищення людства. Абсурдну брехню, яку Фрейд нав’язує людям як пізнання себе самих, він прикриває маніпулятивним твердженням, що вони, мовляв, мають її у своїй підсвідомості. Але на такій основі не може відбуватися ніяка наукова дискусія, бо це є царство вигадок та ірреальності. На його думку, всі люди є збочені ще від народження. Диявол – брехун і вбивця. Ісус Христос – Правда і Життя. Ісус виганяв з людей нечистих демонів.
Брехня Фрейда діє за принципом сугестії. Наприклад, він сугестивно проголосив шокуюче твердження, що Мойсей начебто був не євреєм, а єгиптянином! Він зухвало ігнорує історичний факт, що Мойсей був євреєм, а до того ж самим законодавцем єврейського народу. Його старший брат Арон і старша сестра Марія були євреями, як і він. Але Фрейд у своїй книзі «Чоловік Мойсей і монотеїстична релігія» сугестивно подає свої вигадки як реальність. За його словами, єврейський народ вбив Мойсея, і через це нібито виникло єврейське почуття провини як основа єврейської культури.
Філософ Мішель Онфре був дуже згіршений цією тезою Фрейда. Особливо його здивувало те, що Фрейд опублікував її в часи сильного переслідування євреїв у Німеччині. Тому Фрейда, хоча він був євреєм, справедливо звинувачували в антисемітизмі.
Трагедія полягає в тому, що до сьогодні всі університети подають Фрейда як авторитет, а студенти повинні вивчати виплоди його хворого мислення як правдиву інформацію. До 1902 року всі лікарі вважали Фрейда шарлатаном і обманщиком, яким він, фактично, і був. Різка зміна настала завдяки масонській організації Бней Бріт. Ця організація першою запросила його на лекцію про т.зв. психоаналітичні теорії в той час, коли він ще повсюди був небажаним гостем. Девід Бакан у своїй книзі пише, що Фрейд створив увесь психоаналіз на основі окультної кабали. Фрейд став членом єврейської гілки масонського руху Бней Бріт. Також завдяки масонській ложі його призначили доцентом і він поступово почав здобувати перших масонських прихильників серед єврейських віденських лікарів та інтелігенції, яких щосереди запрошував на зустрічі у свою квартиру на Бергассе 19. На історичну першу зустріч 1902 року прийшли Рудольф Райтлер, Макс Кахане, Вільгельм Штекель і Альфред Адлер. Згодом долучилися інші.
Важливим моментом стало нав’язування контактів з Цюріхською психологічною школою, до якої належали Макс Ейтінгон, Ойген Блейлер, Карл Абрагам і Карл Густав Юнг. Завдяки цьому локальний ідеологічний напрямок переріс у міжнародний рух.
У 1908 році відбувся перший міжнародний психоаналітичний конгрес в Зальцбурзі. Тут Фрейд познайомився з Ернестом Джонсом, який згодом поширював психоаналіз у Великобританії. Зі США приїхав Абрагам Арден Брілл, який відіграв таку ж роль у США, як Джонс у Великобританії.
Психоаналізу Фрейда також часто закидають те, що він не є наукою, а якраз новою псевдорелігією. Музикознавець Макс Граф, один із перших учнів Фрейда, сказав, що атмосфера виникнення психоаналізу справді нагадувала «пропагування нової релігії» – масонства.
Фрейд не помер природною смертю, він був самогубцем. Він попросив свого лікаря Макса Шура про смертельну дозу морфію. Всупереч єврейській традиції, Фрейд заповів спалили себе в лондонському крематорії.
Фрейд ‒ окультист і розтлумачувач снів
Окультні практики пов’язані з сугестією, гіпнозом, тлумаченням снів і карт, з нумерологією. До окультизму належать також віщування та спіритизм, тобто контакт із т.зв. енергіями, а насправді з духами – демонами. Демонічний світ пов’язаний з гордістю, з культом его та аморальністю.
До окультних практик, які використовував Фрейд, належать зокрема кабала і нумерологія.
Ще в 1895 році Фрейд почав аналізувати свої сни. Він назвав це самоаналізом. Перший свій сон він проаналізував у готелі «Бельвю» поблизу Відня. Йому приснився т.зв. «укол Ірми». Згодом він розпочав цим сном книгу «Тлумачення сновидінь».
Тлумачення снів, як і складання гороскопів на основі брехні та сугестії, належить до окультних практик. Тоді людина не керується реальністю та моральними принципами, але забобонами. Вони є гріхом проти Першої Заповіді. Цією областю віщування зі снів або карт займається і багато віщунок, ворожок на картах і розтлумачувачок снів. Їхня окультна діяльність має дуже негативний вплив, особливо на людські стосунки.
Самоаналіз Фрейда досягнув кульмінації близько 1897 року. Він мав дві основні теми:
1) Відношення до батька, який у той час вже помер і якого Фрейд вважав своїм суперником стосовно матері. Тоді він також «відкрив» т.зв. синдром Едіпа.
2) Відношення перенесення, яке, як визнає Фрейд, є відношенням гомосексуальної прихильності до його друга Вільгельма Флісса з Берліна.
Докори сумління за грубу аморальність, пов’язану з убивчими намірами, Фрейд у своїх аналізах зовсім не бере до уваги. Натомість він вигадує т.зв. синдром Едіпа, який начебто має кожна людина. Ми знаємо, що в людині є первородний гріх, родовище брехні та зла. Але ми не повинні його розвивати! Навпаки, ми мусимо від нього відділятися і керуватися своєю совістю та здоровими моральними принципами, закоріненими в Декалозі та у вченні Христа. Це веде до інтеграції людства і до спасіння.
Під прикриттям псевдонауки Фрейд виступає як новий законодавець. Нормальна людина має докори сумління, якщо вчинить зло. Але Фрейд вчить мислити так, щоб усунути совість. Своєю брехливою теорією про синдром Едіпа він нормалізував навіть таке велике зло, як кровозмішання і прагнення вбити власного батька. Для цього йому послужив поганський міф про Едіпа, який оженився зі своєю матір’ю і вирішив убити батька. Врешті Едіп виколов собі очі. Фрейд абсурдно назвав це символом кастрації. Збочене мислення і висновки для Фрейда є типовими.
Фрейд вигадав метод, заснований на гіпнозі. Тоді пацієнти ставали залежними від нього. Вони мали до нього, як він каже, т.зв. істеричну любов. Він кваліфікує її як перенесення. Його діяльність базується на окультній сугестії, гіпнозі, брехні та пропаганді моральних збочень. Він виступав проти Бога і моральних принципів. Через нього досі діє дух брехні та смерті, а ним є диявол. Хто через Фрейда прийняв цього духа брехні та аморальності, мусить його відректися, якщо хоче пізнати правду і бути спасенним. Тому запитую:
Чи тепер відрікаєшся нечистого духа, який є за Фрейдом? ‒ Відрікаюся! Амінь.
Чи приймаєш тепер Духа правди? ‒ Приймаю! Амінь.
2 частина:
Фрейд і збочене мислення
Згідно з Фрейдом, приблизно у віці від 3 до 8 років дитина зрозуміє, що батько і мати мають між собою щось, чого дитина також хоче, і чого можна досягти, усунувши конкурента, суперника, зазвичай одного з батьків тієї самої статі.
Це колосальна брехня. Дитина в нормальній сім’ї ніколи не прагне усунути батька чи матір, а навпаки, як доводить болюча реальність при розлученнях, дитина дуже страждає від втрати одного з батьків. Навіть старші діти перебувають у такому розпачі від розлучення батьків, що деякі з них страждають від самогубних думок, бо люблять своїх батьків і не можуть перенести їхнього розлучення. Звичайно, може бути виняток, коли якийсь здеградований алкоголік або наркоман тероризує сім’ю. Але це не є нормою. У природній сім’ї батьки люблять своїх дітей, а діти люблять своїх батьків. Фрейд сугестивно нав’язує всім своє збочене мислення, а брехню подає як загально діючу істину. Він зізнався, що свої аналізи з абсурдними висновками виводить із власної збоченості.
Цитата Фрейда: «І у себе я виявив закоханість у матір і ревнощі щодо батька, і тепер я вважаю їх звичайним досвідом раннього дитинства. (…) людина зрозуміє пориваючу силу царя Едіпа. (…) Кожен із слухачів був колись у зародку і у фантазії таким Едіпом».
Яким правом Фрейд узагальнює свої збочення на всіх людей? Це ознака або психічної хвороби, або демонічної одержимості, пов’язаної з диявольським прагненням богорівності.
Теорія Фрейда про те, що син сексуально закохується в матір і тому хоче вбити свого батька, в якому бачить суперника – це абсурдна вигадка, яка не спала б на думку навіть постійним пацієнтам психіатрії. Син любить свою матір синівською любов’ю за її безкорисливу і люблячу турботу. А що стосується батька, то в жодному випадку син не бачить у ньому суперника і не хоче його усунути. Навпаки, він часто вважає його своїм прикладом та ідеалом, особливо коли починає дорослішати. Якщо між батьком і матір’ю гармонійні відносини, це відбивається і на дитині, яка є щасливою в такій сім’ї.
Фрейд ‒ професійний брехун. Трагедія полягає в тому, що сьогодні збочення Фрейда вивчаються у всіх університетах і змінюють мислення молодого покоління, завдаючи йому великої шкоди. Студенти думають, що отримують правдиві знання, і не припускають, що їх обманюють. В результаті у них спотворюються основні людські цінності та відносини.
Фрейд стверджує, що дитина начебто відчуває значні переживання амбівалентності, тобто роздвоєння – хлопчик щодо батька, а дівчинка щодо матері – які в кращому випадку вирішує так, що на свідомому рівні відмовляється від свого едіпового вибору, тобто витісняє прагнення вбивства.
За Фрейдом, ця амбівалентність, тобто роздвоєння, полягає в тому, що хлопець начебто хоче вбити батька, а дівчина – матір, але водночас відмовляється на свідомому рівні від свого едіпового вибору, тобто витісняє прагнення вбивства. Фрейд постійно нав’язує таке неймовірно збочене мислення, начебто діти в сім’ї живуть з убивчим бажанням вбити своїх батьків, і ще й задля того, щоб мати змогу вчинити злочин кровозмішання, тобто сексуальних стосунків з матір’ю або з батьком. Таке збочене мислення ‒ це прямо демонічна одержимість і колосальна брехня!
Правдою є протилежне: дитина переживає за своїх батьків, щоб з ними нічого не сталося, а не має вбивчі наміри щодо них. Лише думка про те, що мама чи тато померли би або просто розлучилися б, жахає дитину. А якщо хтось із батьків дійсно помре або покине сім’ю, дитина переживає великий біль. Який це абсурд ‒ стверджувати, що кожна дитина переживає т.зв. період Едіпа і що має вбивче бажання убити одного зі своїх батьків! Навіть при найменшій розлуці дитина сумує за батьками. Але Фрейд самовпевнено нав’язує всім злочинні збочення як загальний закон. Нормальна людина бунтується проти цієї брехні, бо він нав’язує щось, що не є правдою. Та Фрейд викручується з цього, стверджуючи, що, мовляв, синдром Едіпа проявився в підсвідомості.
Найогиднішими є сугестивні твердження і просто дебільні висновки Фрейда про геніталії хлопчика. Свої маніакальні, вифантазувані дедукції він знову нав’язує як норму. В голові не вкладається те, що брехня Фрейда береться за основу психології! Щоб бути успішними, студенти повинні внутрішньо прийняти це хворобливе збочення і з’єднатися з ним своїм духом. Потім вони несуть це далі як великий внесок і відкриття на високому «науковому» рівні. Фактично це є промивання мізків і масова деморалізація молодої інтелігенції та цілого суспільства. Так, як не є нешкідливим оглядання порнографії, так само і сугестивна брехня Фрейда завдає великої моральної шкоди уяві, почуттям, мисленню та цілій душі.
Книги Фрейда були шокуючими і для фашистів. На своїх зборах у Берліні в травні 1933 року вони їх публічно палили. Навіть нацисти вважали його сексуальні вигадки збоченими, хоча він прикривав їх т.зв. науковим психоаналізом. Фрейд іронічно сказав: «Який прогрес. Вони спалюють тільки мої книги, в середньовіччі спалили би мене».
Фрейд і християнство
Фрейд був одним із найбільш яскравих представників атеїзму в історії. Тому він і прийняв за свою хибну ідеологію дарвінізм. Фрейд ненавидів християнство так само, як Ніцше чи Маркс. Ще 1908 року він опублікував статтю «Компульсивна поведінка та релігійні обряди», у якій зневажливо назвав християнство колективним компульсивним неврозом.
Сугестивно зневажати і погордливо висміювати християнство, навіть не намагаючись його пізнати ‒ це ознака ненависного упередження. Фрейд самовпевнено засуджує об’єктивні цінності, які впродовж багатьох століть були пов’язані з досвідом мільйонів моральних людей. Фрейд ненавидів правду.
У своїй праці «Тотем і табу» з 1913 року Фрейд описує появу т.зв. первинної релігії, тотемізму, нібито як спокутування першопочаткового вбивства батька, яке, на думку Фрейда, мало відбутися в перших людських племенах як своєрідний основоположний культурний акт.
Ці абсурдні погляди Фрейда також виходять з його синдрому Едіпа. Фрейд був просто одержимий прагненням вбити власного батька, а також нав’язливим прагненням кровозмішання ‒ інцесту – зі своєю матір’ю.
Слід знати, що поганські ритуали вшановують не істинного Бога, а демонів. Багато з них були пов’язані навіть з людськими жертвоприношеннями, передусім дітей, наприклад Молохові.
Своїми фальшивими теоріями Фрейд принижує істинного Бога Творця до рівня поганського божка, нібито закодованого в примітивних тотемах. Він свідомо бреше і маніпулює. Істинний Бог, від Якого походить усе створіння, є протилежністю поганських демонів з їхніми звірячими подобами і тотемами.
Фрейд зловмисно називає християнство «ілюзією» і «дитячим неврозом». Він хоче, щоб його замінив т.зв. «науковий реалізм». Але Фрейд не був ні вченим, ні реалістом. Він не тільки страждав дитячим неврозом, але й уся його псевдонаука базується на збоченій ілюзії. Він не має найменшого поняття про те, чим є віра в істинного Бога, тобто монотеїзм, і яке світло та моральну силу вона дає людині в її життєвих випробуваннях. Християнство ґрунтується на правдивій любові до Бога та безкорисливій любові до ближнього. Але життєве кредо Фрейда ‒ це ненависть до Бога і аж убивча ненависть до людини, починаючи від власного батька.
Відношення Фрейда до фашизму та більшовизму
У своїй книзі Фрейд написав присвяту Муссоліні, що розкритикував філософ Онфрей, який вбачав у ній захоплення Фрейда фашистським цезаризмом та натхнення творами Ніцше. Завдяки протекції фашистського лідера Муссоліні, Фрейду, хоча й він був євреєм, дозволили виїхати до Англії з дочкою Анною під час окупації Австрії.
Фрейда часто критикували консервативні кола, які також звинувачували його у зв’язках з більшовизмом. Наприклад, Отець Вільгельм Шмідт написав: «Більшовики прийняли (Фрейдовий) комплекс Едіпа і скасували родинні зв’язки та будь-які обмеження на статеві відносини, які дозволяються і між братами та сестрами, а навіть між батьками та дітьми». Однак після сумного досвіду більшовики, на відміну від Фрейда, відмовилися від таких збочень.
Критики Фрейда
Карел Поппер назвав фрейдизм псевдонаукою. Різка критика звучить також з боку біологічно орієнтованої психіатрії. Ганс Айзенк сказав: «Фрейд повернув психологію на 100 років назад».
Аріл Едвардсен у книзі «Впалі боги» пише: «Мозок Фрейда „потонув у сексі”, а його так звані професійні думки фіксувалися на підчерев’ї. Грубо кажучи, Зигмунд Фрейд редукував людину до сексуальної істоти. Усі людські мрії та уяви він редукував до фалоса (чоловічого статевого органа) і геніталій. Його психоаналітична теорія ґрунтується на тому, що причинами неврозів є статеві комплекси і заборони в дитинстві. Сучасні психіатри охоче „купили” збочену теорію Фрейда про „регресивну модель”. Цей обман був покладений в основу т.зв. психоаналізу ХХ століття».
Відома газета «Herald Tribune» у статті під назвою «Нові відомості про Фрейда» пише, що «нове дослідження представляє Фрейда як хворобливо користолюбну і маніпулятивну людину, яка час від часу посилалася на випадки оздоровлення, яких взагалі не було, і яка фальсифікувала факти, щоб підтвердити свої власні теорії». Багато хто робить висновок із творів Фрейда, що він чинив інцест ‒ кровозмішання.
Д-р Даніель Стерн, професор психіатрії в Женеві, каже, що регресивна теорія Фрейда представлена в елегантному стилі, але не узгоджується з реальністю, і продовжує: «Теорія Фрейда виходить з того, що людина проходить ряд певних етапів: оральний, анальний, едіповий ‒ відповідно до Едіпа, який оженився зі своєю матір’ю. На думку Фрейда, причиною психічних проблем є те, що людина, мовляв, застрягла на одному з цих етапів. Щоб одужати, вона начебто повинна повернутися назад ‒ регрес ‒ на той життєвий етап, на якому виникла її проблема. Такий психологічний погляд на дитину не узгоджується з реальністю». Багато провідних психіатрів погоджується із цим твердженням професора Стерна.
Отож професор Стерн підкреслює, що регресивна теорія Фрейда і його психологічний погляд на дитину не узгоджуються з реальністю. Тобто у випадку теорії про оральний, анальний та едіповий розвиток людини йдеться про псевдонауку та масовий обман. І нічого не змінює те, що у Фрейда цей обман подається в елегантному стилі.
3 частина:
Гіпноз і «наукова діяльність»
У своїй книзі «Тлумачення сновидінь» Фрейд згадує і про візити до Праги. Про один із них свідчить і спогад відомого ілюзіоніста Еріка Яна Гануссена, який зустрів Фрейда в готелі на празькій «Флорі». Він записав у щоденнику: «Тут є один лікар із Відня, називається Фрейд. Я розповів йому, що експериментую з гіпнозом. А той лікар сказав, що він теж це робить, але тільки з терапевтичних міркувань, інакше це було би просто шарлатанством».
Ян з Праги, очевидно, сказав на те Фрейду: «На вашу думку, я шарлатан, але ваше терапевтичне шарлатанство має гірші і масштабніші наслідки, ніж моє».
Щодо гіпнозу, то психіатр Філіп Мадре сказав, що «сугестія та гіпноз призводять до міжособистісної одержимості, адже між гіпнотизером і загіпнотизованим відбувається певне злиття», або, як це називає Фрейд, перенесення. Цим перенесенням Фрейд називає і власну гомосексуальну прихильність до свого друга Флісса. Він також визнає, що, як виявив, це специфічне «перенесення», тобто ця душевна єдність, функціонує також між ним і йому психічно підпорядкованими пацієнтами. Фрейд називає це «істеричною любов’ю». Насправді ж це є поневолення людини через окультні практики сугестії та гіпнозу. Ця підпорядкованість робить людину медіумом. Гіпнотизер може не тільки нав’язати своє збочене мислення, але через це злиття або т.зв. перенесення діють духовні енергії. Проте в жодному разі це не є Божа дія. Цей зв’язок залежності залишається доти, доки медіум не буде звільнений Божою силою. Умовою є покаяння і відречення залежності від особи гіпнотизера.
Фрейд займався неврозами та істерією. Він намагався застосовувати гіпноз, якого навчився від французького лікаря. Саме на окультній основі гіпнозу і кабали він побудував свій власний метод ‒ т.зв. психоаналіз. В основі терапевтичної техніки Фрейда лежить метод вільних асоціацій. Фрейд наказував пацієнтові лягти на кушетку і спонукав його без найменшого контролю розуму, совісті та естетики говорити про те, що тепер крутиться у нього в голові ‒ про зображення, спогади, фантазії. Це його основне так зване психоаналітичне правило. Він з’ясував, що за допомогою цієї техніки можна добратися до несвідомого вмісту пам’яті точно так само, як і через гіпноз. Він взяв дещо з того, що чув від пацієнта, а потім без взаємозв’язку сугестивно виводив свою збочену інтерпретацію. Прикладом є його чотири хворобливі історії хвороби.
Подібно і ворожки, які ворожать на картах чи зі снів, завжди хочуть привести свого клієнта в підпорядкування і залежність, тобто встановити з ним духовний зв’язок. Це те, що Фрейд називає перенесенням. Зазвичай ворожка робить це так, що скаже загальну річ, але віднесе її до минулого життя свого відвідувача. Він почне роздумувати над цим і ототожнить це з подією зі свого життя. У цей момент він готовий некритично прийняти і сугестивне віщування про своє майбутнє. Часто це має дуже трагічні наслідки, такі як ненависть до невинних людей і навіть самогубство.
Фрейд усвідомлював цю схожість із віщунками, тобто зі сферою шарлатанства та чаклунства, і відкрито визнав, що в середньовіччі його би спалили.
Представник сюрреалізму Андре Бретон, в якого проявилося автоматичне письмо, стверджував, що ця його «здатність» виникла на основі вивчення текстів Фрейда про підсвідомість. У «Маніфесті сюрреалізму» він висловив вдячність Фрейдові за повернення права на фантазії, які виходять за межі реальних законів. Автоматичне письмо проявляється і при спіритизмі, де теж відіграє роль сугестія, гіпноз і зв’язок з духовним світом, який, однак, не є Божим.
Формою віщування є також гороскопи, які містять сугестивну інформацію, з якою людина внутрішньо ототожнюється. Подібно є і з нумерологією, якою Фрейд також займався.
Плоди окультних практик часто проявляються моральними відхиленнями. Фрейд пропагує їх під прикриттям псевдонауки.
Фрейд також вигадав нову техніку. Пацієнта, який не міг чогось згадати, він переконував, що це постане в його пам’яті, як тільки він покладе йому руку на чоло.
У християнстві існує т.зв. апостольське наступництво. Йдеться про передачу сили Святого Духа через покладання рук на голову. Це пов’язане з єпископським та священичим свяченням, а також з миропомазанням. Ісус теж іноді клав на людей руки, і вони чудесним способом оздоровлювалися. Цю духовну силу Він передав і Своїм учням: «На хворих будете руки класти і вони оздоровляться» (Мр. 16,18). Однак Фрейд не лише заперечував Бога, але прямо ненавидів Його, а тому не мав нічого спільного з Божим Духом. Через Фрейда діяв інший дух, дух нечистий і вбивчий. Ісус виганяв цих нечистих духів і таку ж силу дав Своїм учням.
«Наукова» діяльність Фрейда
Фрейд опублікував чотири основні історії хвороби своїх пацієнтів. У всіх них використовував для своїх пацієнтів прізвиська – Дора, Малий Ганс, Чоловік-щур і Чоловік-вовк.
Ядром першого аналізу була інтерпретація двох снів Дори як новий спосіб тлумачення снів, а також нововиявлена роль перенесення, тобто залучення аналітика у гру. Дорі снився дим, який Фрейд трактував як символ самого себе, оскільки він ціле життя сильно курив. Іноді він викурював по 20 сигар на день, від чого у нього виник рак щелепи.
У другій історії хвороби він описує фобію Ганса, яку інтерпретує за допомогою т.зв. комплексу Едіпа. Згідно з цим страх перед батьком Ганс переніс на коня. Однак через багато років Ганс здивував Фрейда, сказавши, що нічого не пам’ятає зі свого дитячого аналізу. Це суперечило основній тезі Фрейда про те, що умовою оздоровлення є перенесення несвідомого змісту у свідомість, тому він спритно додав до своєї науково-шарлатанської системи категорію «передсвідомість».
Третя історія хвороби стосувалася т.зв. Чоловіка-щура. Це безумна дедукція Фрейда, яка має зв’язок з поганською практикою тортур, пов’язаною зі щуром і прямою кишкою.
Четверта історія хвороби була отримана від Сергія Панкеєва. Це був російський дворянин, який після Жовтневої революції втратив майже все своє майно. Прізвисько Чоловік-вовк походить від т.зв. ключового сну з дитинства, який пригадав пацієнт. Йому снилося, що на горіховому дереві перед його вікном сиділо кілька білих вовків і пильно дивилися на нього. Після цього сну у нього виник дитячий невроз. Фрейд трактував сон як спогад про т.зв. прасцену, тобто спостереження за інтимним життям батьків. Тут Фрейд знову приписує дитині своє власне збочення, пов’язане з т.зв. едіповим, тобто вбивчим, синдромом. Юнг, на противагу цьому, опонує йому, стверджуючи, що дитячі спогади Фрейда сповнені сексуальністю, хоча й дитина, як правило, є сексуально невинною. Цю свою четверту історію хвороби Фрейд помпезно і маніпулятивно назвав «З історії випадку дитячого неврозу».
Історії хвороб Фрейда є дзеркалом його збоченої фантазії. Справді шокує те, що цю деградаційну псевдонауку досі сприймають серйозно та вивчають у всьому світі.
Чеський комік Власта Буріан у старому фільмі виступає в ролі подібного лікаря-психоаналітика і професійно радить одній заможній жінці, яка звернулася до нього зі своєю проблемою. Вона стурбовано зізналася, що їй приснилось, що в неї на голові виросло дерево. Він зацікавлено запитав її: «А яке це було дерево?». Жінка замислилася і відповіла: «Здається, що яблуня». Комік Буріан надзвичайно серйозно відповів їй: «Тоді це добре. Можете чесатися тільки восени».
Фрейд оманливо нав’язував погляд, що кожна дитина вже від народження є сексуальною. Він говорить про оральний період, анальний період, тут він згадує сексуальне задоволення при затримці та виділенні калу, а також згадує фалічний період, який пов’язує з комплексом Едіпа та кастрації. На його думку, дитина є «поліморфно збочена». Своє злочинне твердження він оманливо приписує всім дітям, що є грубою маніпуляцією. Євангеліє подає діаметрально протилежний погляд на дітей. Ісус каже: «Якщо не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне», а також: «Горе тому, хто спокусить одного з цих малих», «хто прийме одного з цих найменших, Мене приймає». Багато педагогів кажуть про дітей, що в їхніх невинних очах є образ раю. Брехливе твердження Фрейда про т.зв. поліморфну збоченість дітей доводить його власну збоченість.
Фрейд використовує термінологію свідомість, передсвідомість та підсвідомість. Його термін «ід», тобто «воно», пов’язаний з інстинктивним лібідо. «Его» начебто керується принципом реальності, а «супер-его» виявляє проти себе агресію.
Фрейд дивиться на людину лише як на сексуальну істоту і заперечує її духовну сутність – людського духа, який є безсмертним. Фрейд відкрив двері для легалізації аморальності. Сучасна пропаганда ЛГБТК і вся гендерна ідеологія, пов’язана з викраданням дітей, мають своє коріння в його збочених і неправдивих теоріях.
На противагу цьому, Євангеліє базується на правді, а не на брехні! Воно пов’язане з покаянням, тобто з правдивим самопізнанням і відділенням від брехні та зла. Людина з вірою віддає вчинене зло – гріх – під силу Христової крові. Потім через цей крок досконалого жалю отримує прощення гріхів і мир у душі. Його не може дати своїми оманливими аналізами жоден фрейдистський психоаналітик. Ісус зціляє душу від залежності і рабства та звільняє від демонів, які поневолюють людину. Для повного звільнення і оздоровлення душі необхідна дорога очищення, просвітлення та з’єднання, тобто дорога наслідування Христа. Вона веде до щасливого життя тут, на землі, а також забезпечує вічне життя та щастя після смерті. Тому кожна порядна людина повинна відкинути збочені дедукції і теорії Фрейда, адже вони базуються на окультизмі, брехні та аморальності.
+ Ілля
Патріарх Візантійського Вселенського (Католицького) Патріархату
+ Методій, ЧСВВр + Тимотей, ЧСВВр
єпископи-секретарі
Завантажити: Критичний погляд на Зигмунда Фрейда і його псевдонауку (21.06.2022)
