Хотіти втрачати задля Ісуса
Потрібно зайти на глибину, бути з Ісусом бичованим, вінчаним терням і обпльованим. Йдеться про внутрішнє відношення до Ісуса.
Апостол Павло говорить: «Майте те мислення, яке було у Христа Ісуса… Він принизився аж до смерті». Так, Господь Ісус дав нам приклад. Він ясно каже: «Зречись себе, візьми свій хрест і йди за Мною».
Самозречення є не лише фізичним. Передусім йдеться про зречення свого «я», кореня нашого «еґо», «старої людини», яка хоче повністю взяти все в свої руки. Це зречення стосується і області мислення, наших почуттів і нашої внутрішньої та зовнішньої дисципліни. Це також питання цікавості очей, надання переваги різним несуттєвим інформаціям замість виконання Божої волі в даній ситуації. Болісно усвідомлювати це в собі. Коли Бог промовляє до нашого серця і хоче від нас дисципліни в якійсь дрібниці, тоді часто маємо надзвичайний імпульс робити все можливе, тільки щоб не відректися своїх думок та планів і не з’єднатися з Божими думками та Божою присутністю. А Бог хоче від нас послуху віри (в цьому суть святості), пов’язаного переважно з малими зовнішніми самозреченнями, але передусім – із внутрішніми. Людина хоче просувати свої візії. Бог навіть дасть їх нам, щоб ми не були цілком порожні, бо порожнеча може діяти негативно, не кожен її витримає. Тому Бог і дає нам різні візії, але потім хоче від нас жертвування свого Ісаака, як хотів того від Авраама. Звичайно, в духовній боротьбі та при євангелізації ми повинні враховувати і певні природні фізичні та психологічні закономірності, а все ж не можемо стати якимись матеріалістами, раціоналістами чи прагматиками, які зроблять частину доброї роботи, але тільки згідно свого розуму і своїх сил. Трагедія полягає в тому, що цим усунуть Бога і не допустять Його навіть до співпраці. Тому Бог часто мусить розбити наші людські витвори – а власне, навіть не мусить, їх нам розіб’ють люди, або їх розіб’ємо навіть ми самі. Все це розпадеться, як будиночок із карт. Це був дім, побудований на піску, а не на скелі. Скелею, звісно ж, є Ісус. Він закликає нас змагатися за те, щоб бути останніми. Це не означає нічого не робити і бути лінивими або всюди запізнюватися. Зрозуміло, що Ісус не це мав на увазі. Бути останніми означає хотіти служити і спокійно займати останнє місце, як такий наріжний камінь, якого не видно, але на ньому побудований прекрасний собор. Просто це означає хотіти втрачати задля Ісуса: втратити свою заздрість, конкуренцію, а також внутрішні смутки і депресії, коли не проявляється т.зв. успішність. Ісус хоче наше серце. А Божа сила, яка приходить через внутрішнє і зовнішнє самозречення, згодом принесе благословенні плоди та приноситиме їх і тоді, коли нас тут вже не буде. Кожен з нас має стати пшеничним зерном – якщо воно не помре, не принесе плоду. Про це ми часто забуваємо.
Завантажити: Хотіти втрачати задля Ісуса
