Прости нам провини наші, як і ми прощаємо…
Коли я не прощу, то і мені не може бути прощено. Але стоп! Коли я усвідомлю мої провини щодо ближніх: що за них не молюся, що байдужий до їхнього спасіння, що не даю їм добрий приклад, що говорю порожні або гнівливі слова і т.д., тоді я мав би в дусі (на молитві), а інколи і реально просити у своїх ближніх прощення. Я відчуваю себе винним перед ближнім, а коли усвідомлю, що він також мене скривдив, то це для мене є наче тріумф, що і я маю шанс: щось за щось!!! Отож, коли я можу простити, то маю заслуги, і якийсь певний тріумф щодо ближнього, а тоді можу правдиво молитися прохання з «Отче наш»: «Прости нам наші провини, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Прости нам: мені і тому, хто мене образив. А я тепер прощаю йому, а також наче б прощаю і за нього – те, чим його хтось зранив. А таку правдиву просьбу з «Отче наш» Господь чує.
Якщо я правдиво пробачу і упокорюся, то Господь дає мені великий мир. Прощення, певність і мир залежать від моєї віри, яка пов’язана з покорою.
Завантажити: Прости нам провини наші, як і ми прощаємо…











