На Різдвяні свята…
На Різдвяні свята ми пригадуємо прихід нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа в цей світ у вигляді беззахисної дитини. «Так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3,16) Бог дав нам цей найбільший Дар – свого Єдинородного Сина. Ісус помер за нас. Він, Божий Син, воскрес із мертвих, щоб ми не загинули і досягли вічного життя. Однак тут існує одна умова: спасительна віра. Тільки той, хто вірить у Нього і приймає Його цією особистою вірою, має вічне життя і є Божою дитиною. На це Різдво Він стукає і до твого серця, щоб ти Йому відкрив і прийняв Його. «А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми» (Ів. 1,12). Через правдиве покаяння прийми Ісуса, відділися від духа брехні і духа антихриста. Виступи за Божі закони і захищай Ісуса в беззахисних дітях, навіть ціною мученицької смерті. На Божому суді почуєш слова: «Що ти зробив одному з моїх найменших, те Мені зробив» (Мт. 25,40).
В якій кризі сьогодні перебуває людство і Церква! Сьогодні більш, ніж коли-небудь раніше, необхідне покаяння і навернення.
Хоча ми знаємо, що Ісус є істинним Богом, що Його потребуємо, що Він прийшов у світ, щоб визволити нас і очистити від гріхів, самого знання не достатньо. Наша віра залишилася б тільки інтелектуальною. Однак є віра серця, яка виражається словом ПРИЙНЯТИ. Прийняти Ісуса і жити з Ним. Щоб Ісус через віру жив у наших серцях. І саме це поєднано зі словом: «Втрачаю свою душу ради Тебе і Євангелії». Без цього не можливо. А в тому є і виконання Першої Заповіді: любити Бога всім серцем, всією душею і всією силою. У християнстві необхідно жити в єдності з Ісусом. Це означає, що людина повинна постійно виходити з себе, зрікатися себе і втрачати свою душу. А в цьому і суть любові. В цьому і є звільнення, бо коли ми віддаємо Ісусу свою волю, коли даємо Йому свої плани, і власне все – навіть в малих речах, тоді Він може повільно змінювати нашу поведінку, наш характер, все те, що ми не можемо змінити власними силами. Він всемогутній! Але може це зробити тільки тоді, коли ми даємо Йому все, і, перш за все, самих себе, і коли навчимося передавати Йому владу – не один раз, але коли це стане суттю нашого життя. А це власне і є життя в Божій присутності, коли людина рахується з Богом навіть у дрібницях. Коли на нас нападають якісь думки чи спокуси, або приходять різні випробування, треба ходити в правді, в Божій правді і в Божій присутності. Це найсуттєвіший пункт всього християнства.
Ісус народився – потрібно прийняти Його, коли Він приходить, прийняти Його як живого Бога! Не як якогось Христа історичного, про якого спекулюють теологи, але як свого особистого Спасителя і Господа. Коли поставимо Ісуса на перше місце, і Він народиться в наших серцях, цим ми звільняємось від усіх інших володарів, від гріха і його рабства.
Коли три царі прийшли до Вифлеєму, вони поклонилися Йому як Богу, як написано в Євангелії: «Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро» (Mт. 2,10-11). І ми з вірою маємо прийняти Ісуса як Того, хто є Всемогутнім, якому даємо владу над собою, якому даємо свою волю і ціле своє серце. А це і є любити Бога всім серцем і всією душею. Любити Ісуса всією душею означає, що наше «я», яке є центром нашого розуму і почуттів, нашого душевного життя, ми хочемо постійно втрачати заради Нього і Євангелії, щоб Він в нас міг жити. Інакше Христос в нас паралізований, розіп’ятий і безсильний. Але коли дамо Йому владу, то Він в нас може діяти, потім Він панує в нашому серці, і там вже не панує ні брехня, ні гріх. Тоді нас дійсно стосуються слова:
Христос рождається! Славімо Його!
Завантажити: На Різдвяні свята…
