Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць (ІІ частина)
У ті часи Діоклитіян, цар римський, послав по всій області своїй знайти йому до подружжя дівчину більше всіх краснішу, і знайдено було таку дівчину християнську, на ймення Рипсимія, що в монастирі дівочому під доглядом ігумені Гаїанії жила в пості в молитвах, дівство своє заручивши Христу. Тієї дівчини подобу посланці написали й послали царю. Це побачивши, цар полюбив красу Рипсиміїну вельми і вразився нею та й послав мирно до Рипсимії, бажаючи, щоб зволила бути йому дружиною. Вона ж у серці своєму рече до Христа: «Не відступлю від Тебе, Жениху мій Христе, і тобі не сотворю огуди, святе моє дівство». Отож таємно раду учинила із сестрами і з ігуменією своєю Гаїанією – всі зібралися і з нею втекли, та й до Вірменії прийшли з великою і невимовною бідою, що в дорозі прийняли, голод і труд великий винісши і, поселившись перед містом Арарат, жили поміж виноградів. Із них дужіші ходили у місто й працювали в людей, харч собі та іншим за те здобували. Було ж бо їх усіх числом тридцять і сім, які зволили отак страждати, мандруючи заради дівства і всілякі нестатки та скорботи терплячи. Дізнався Діоклитіян, що у Вірменію утекла Рипсимія із іншими сестрами, і послав писання до Тиридата, вірменського царя, із ним же у великій любові був, звіщаючи йому і кажучи, що «Рипсимію хотів узяти собі за жінку, звабили ж її деякі християни, тож зволяє із ганьбою по чужих землях тинятися, аніж мені жінкою бути. Тож, знайшовши її, чи ж до нас пришли, чи ж, коли захочеш, собі жінкою май її».
Тиридат же повелів тоді всюду шукати її і, дізнавшись, де пробуває, повелів охрест поставити сторожу, щоб не втекла. Звістився ж від тих, що бачили Рипсимію, що краси вона предивної, розпалився пожаданням її і послав до неї всі прикраси, вбрання, достойні царському сану, щоб у них убралася і до нього щоб була приведена. Вона ж, навчена Гаїанією, котра її з юних літ виховала, всі оті обладунки відкинула і йти до царя не захотіла. Каже й і Гаїанія до посланців: «Уже всі ці діви Небесному Царю є обручені і неможливо, щоб котра із них пішла в земний шлюб». Вдарив же раптовий грім страшний, і голос із небес почувся до дів, що віщав: «Дерзайте і не бійтеся, із вами-бо Я є!» Настільки від голосу грому того посланці застрашилися, що попадали на землю. Деякі із упалих із коней померли, вдарені бувши кінськими ногами. Даремно тож повернулися послані із жахом великим і все, що сталося, оповіли цареві. Він же, ярості наповнившись, одного із князів із багатьма вошами послав, щоб усіх дів мечами посікли, а Рипсимію щоб привели до нього силою. Коли прийшли туди воїни із оголеними мечами, рече Рипсимія до князя: «Не погубляйте цих дів, мене ж ведіте до царя вашого». І, взявши її, повели, не учинивши зла іншим дівицям, що після того, як відійшли вони, заховалися. Рипсимія, йдучи, закликала в поміч Христа, Жениха свого, і волала до нього: «Від зброї збережи мою душу, одиначку мою з руки пса». Уведена була у царську ложницю, звела горі очі свої тілесні та духовні і старанно зі слізьми молилася до Бога, шоб всесильною рукою зберіг неушкоджене дівство її, згадуючи чудесну й милостиву його поміч, явлену колись людям, що в біду потрапили: як Ізраїля від руки Фараона і від потоплення врятував, і Йону в череві китовім цілим зберіг, і блаженну Сусанну збавив від перелюбників-старців, так і щоб собі спасенній бути від Тиридатового насилля, молилася. У той час цар до неї зайшов і побачивши її, здивувався і вельми вразився з неї. Лукавим же духом і тілесною похіттю зрушений, насилля їй учинити захотів. Вона ж, силою Христовою укріплена, противилася йому сильно, і довго цар боровся з нею, не можучи їй ніякого зла учинити, сильніша-бо в Бозі та свята діва тоді була більше Тиридата, славного і сильного воїна. І хоч колись князя готів без меча переміг і персів побив, не зміг однієї Христової дівиці здолати, з виші-бо їй надавалася сила, як колись першомучениці Теклі. Не досяг же цар нічого, вийшов і звелів послати за Гаїанією, знаючи, що вона навчителькою її була. Її швидко розшукали й привели. І просив її цар, щоб переконала Рипсимію і щоб та вволила волю його. Гаїанія ж, прийшовши, каже до неї римською мовою, щоб вірмени, які були поруч, не зрозуміли сказаного нею. Мовила ж не те, що царю було догідне, а що дівочій чистоті корисне, – навчала-бо Рипсимію старанно й наказувала, щоб Христу заручене свою дівство зберегла до кінця; хай пам’ятає про любов Жениха свого і про вінця дівства, якого їй приготовано; хай побоїться Страшного суду та геєни, що пожере тих, котрі не дотримаються обітниць своїх, і сказала: «Ліпше тобі, діво Христова, тут померти тимчасово, аніж там вічно. Чи ж не знаєш, що в Євангелії говорить найкраснійший Жених твій Ісус Христос: “І не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”. Не зволяй отож на гріх ніколи; хоч тебе нечестивий цар і вб’є, – це ліпша буде похвала дівству твоєму перед чистим і нетлінним Заручником твоїм небесним». Дехто із наближених римську мову знав і розумів, що Гаїанія говорить до Рипсимії, – сказали про те іншим слугам. Ті, почувши це, камінням в уста били Гаїанію, і зуби їй повибивали, наказуючи їй говорити те, що цар повеліває. Коли ж не перестала Гаїанія навчати Рипсимію страху Господньому, відтягли її звідтіль. Цар же багато трудився, борячись із Рипсимією, і побачив, що нічого не досягне, почав як біснуватого товкти себе і кидати на землю. А в той час, як настала ніч, вставши, втекла Рипсимія і подалася за місто, ніхто її й не побачив. Знайшла ж своїх сестер, звістила їм про свою над ворогом перемогу, що неоскверненна прибула. Всі ж дякували Богу, що не віддав на ганьбу наречену свою, і всю ніч ту співали, молячись Христу, Жениху своєму. Назавтра знову нечестиві схопили Рипсимію і лютою смертю її убили. Спершу язика їй відрізали, потім до чотирьох стовпів руки й ноги розтягши прив’язали та й свічками палили, по тому живота їй гострим каменем розтяли, і всі нутрощі із неї випали. Нарешті очі їй викололи, і всю на частки посікли. І так до Христа, солодкого свого Жениха, гіркою смертю відійшла. Схопили й інших дівчат, сестер і співпістниць її, тридцять три, і мечем їх побили, а тіла їхні кинули звірям на з’їжу. Гаїанія, що була ігуменією, лютою смертю була омертвлена разом із іншими двома дівами, що з нею були; спершу, продірявивши ноги їхні, повісили їх стрімголов і з живих здерли шкіру, по тому, прорізавши ззаду шиї, язики їм витягли і відрізали; також животи їхні гострим камінням розпанахали і нутрощі їхні витягли, нарешті голови їхні відсікли – і так перейшли до Обручника свого Христа.
Тиридат ніби без розуму був, ледве на шостий день після смерті тих дів прийшов до тями і рушив на лови. За дивним і чудесним промислом Божим у тій дорозі прийшла до нього кара така, що не тільки розум, а й подобу людську в біснуванні погубив і в свиню перетворився – усім образом був наче вепр. І хто чув про Навуходоносора, що з людини перетворений був на тварину, хай подумає також про Тиридата: замість людиною, вепром він усім бачився. І не тільки сам цар, а й інші всі воєводи, і воїни, і весь дім його, що на смерть тих дівиць зволяли, безумні стали і бігали по дібровах та полях, одежу на собі терзаючи і самі плоть свою на собі гризучи, – так гнів Божий покарати їх за неповинну кров не загаявся, і не було їм ніякої помочі ані від кого, хто міг би цю люту утолити ярість Божу.
Однак Бог милосердний, бо не до кінця гнівається, ні довіку не ворогує і часто карає на користь, щоб злобу людську повернути на ліпше. Тому помилував їх так: сестрі царевій Кусародукті явився уві сні муж якийсь страшний, у славі великій і рече: «Коли Григорій із рову виведений не буде, Тиридат не сцілиться!» Прокинувшись отож зі сну, Кусародукта звістила людям видіння своє і всім здалося, що це річ неподібна: хто б сподівався, щоб Григорій після чотирнадцяти літ живий був поміж гадів, у болоті погублений. Одначе пішли до рову і покликали, кажучи: «Чи ти живий, Григорію?» І відповів із рову Григорій: «Живий є благодаттю Бога мого!» І виведений був ізвідти: блідий, нігті оброслі, сухий і чорний від болота та великої нестачі. Його ж обмивши, і в одежі нові одягши, і харчем укріпивши, повели до царя тодішнього, що в образі вепра перебував. Вийшли до святого Григорія всі з великою честю, кланялися, і до ніг його припадали, і молили його, щоб упросив Бога свого і випросив зцілення царю, і воєводам, і воїнам його. Блаженний же Григорій спершу запитав їх про тіла вбитих дів, оскільки дев’ять днів лежали не поховані. І зібравши розкидані плоті їхні, плакав над лютістю нелюдською нечестивих мучителів, і поховав святі тіла чесно. Потому почав усіх учити, щоб відвернулися від ідолів і повірили в єдиного Бога і Сина його Ісуса Христа, і так хай сподіваються від Нього утішення і благодаті. Звіщав-бо їм, що через це Господь зберіг його в рові живого, там його ангел Божий часто відвідував, аби їх із тьми ідолопоклоніння привів до світла благочестя, і навчав їх вірувати у Христа, ведучи їх до покаяння. І, бачачи їхнє смирення, повелів їм церкву велику спорудити, що невдовзі зведена була. І вніс у неї Григорій із великою честю тіла блаженних мучениць і, хреста поставивши в церкві, повелів людям збиратися там і молитися. По тому царя Тиридата привів до тіл святих дів, яких він же погубив: хай молиться до них і просить, щоб помолилися за нього Господу Ісусу Христу. Коли ж цар це сотворив, давніший людський образ повернувся до нього, і від воєвод та воїнів, що біснувалися, духів лукавих відігнано, і всі зцілені були та й інших болящих множество сцілялося від святого Григорія іменем Господа нашого Ісуса Христа.
Сталося ж невдовзі, що вся Вірменія навернулася до Христа, побили люди ідольські храми, і церкви Богові спорудили. Цар же, виповівши перед усіма гріхи і лютість свою, кару ж і благодать Божу, щодо себе явленну, проповідував і був вождем всілякого доброго діла. І послав святого Григорія у Кесарію Каппадокійську до архієпископа Леонтія, щоб освятив їм його єпископом, і освячений був Григорій; звідтіля повертаючись, безліч пресвітерів, яких уважав за достойних, із собою привів, і хрестив царя, та воєвод, та воїнів його, та й інших людей, почавши від царського двору аж до найменшого поселянина. І незчисленну множність народу до ісповідання істинного Бога привів, храми Божі будуючи і в них здійснюючи безкровну жертву. Пресвітерів освятив, училища та вчителів поставив і все влаштував до добродійності й вимог церкви й служби Божої потрібне, від міста в місто переходячи. І не тільки Вірменію, але й інші країни святий Григорій до Христа привів, тобто персіян, асиріян, мідіян, і монастирів безліч спорудив, у них-бо євангельська досконалість гарно цвіла. Все так добровладнавши, святий Григорій відійшов у пустелю, де і життя своє тимчасове закінчив боговгідно. Цар же Тиридат у великій добродійності та повстриманості жив так, що і чорноризцям був рівний. Замість же святого Григорія взято було його сина Ростана, мужа великої чеснотливості, що з юності іноче життя проходив і в Каппадокії свячений був для уладнання Божих церков у країні Вірменській; його ж на Нікейський собор супроти аріянської єресі цар посилав, і був один від триста вісімнадцяти святих отців. Так Вірменія увірувала і стала першою у світі державою, яка прийняла християнство. Служачи Богу, всіма чеснотами довгий час цвіла і хвалила Бога у смиренні за Ісуса Христа, Господа нашого, Йому ж слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.
