Святі мученики Адріан і Наталія (І частина)
Святі мученики Адріан і Наталія були подругами, родом з Нікомидії. Проживши в чесному подружжі всього рік, вони відважно визнали свою віру в Христа: Андріан прийняв криваве мучеництво, а Наталія звершила подвиг безкровного мучеництва, співстраждаючи з переслідуваними християнами, служачи їм у в’язниці та наражаючи своє життя на небезпеку. А відбулося це так: За часів жорстокого імператора Максиміана (305-311рр.) ріками лилася кров християн. Одного разу імператор прибув у Нікомидію. Він наказав відшукувати християн і видавати їх на муки. Тоді деякі з нечестивих донесли воєначальнику про те, що в одній печері ховаються християни, співають в ній всю ніч і моляться своєму Богу. Негайно були відправлені воїни, які прийшли в печеру і схопили всіх присутніх в ній 23-х християн. Скувавши їх залізними ланцюгами, відправили в місто для видачі царю. У той час цар їхав на колісниці до ідольського капища для принесення жертв. Зустрівши його на шляху, воїни, які вели зв’язаних християн, закричали йому: «Царю! Ось противники твоєму велінню і огудники наших великих богів!». Повелівши зупинити колісницю, цар запитав їх, звідки вони. «Ми народилися в цій країні, – відповіли вони, – а по вірі ми християни». «Хіба ви не чули, – продовжував цар, – які муки чекають тих, які іменують себе християнами?» «Чули, – відповідали святі, – і сміялися над божевіллям твоїм!» Розгніваний цар вигукнув: «О, окаянні! Як насмілюєтеся ви називати мене божевільним і сміятися з мене? Клянуся великими богами, що в муках зітру ваші тіла! Роздягніть їх і бийте палицями без всякої пощади, – наказав він воїнам, – і ми подивимося, чи прийде їх Бог до них на допомогу та звільнить їх з рук моїх!» Коли мучеників били, вони говорили цареві: «Вороже Божий! Настанови нам ще хоч трьох мучителів; скільки б ти їх не кликав і яких би мук не видумував, знай, що цим ти тільки примножиш нам вінці». «О, окаянні! – вигукнув цар. – Коли я зніму з вас ваші голови, то як ви очікуєте вінців на них? Повідкидайте суєтну віру свою і не губіть себе за своє безумство!» Мученики відповідали: «Тебе погубить Бог за те, що ти неповинно мучиш Його рабів!». Тоді цар наказав воїнам: «Бийте їх камінням по устах!» Схопивши поспішно в руки каміння, слуги почали ними бити мучеників по устах, але не стільки наносили шкоду їм, скільки собі, бо до того збожеволіли, що цими самими каменями трощили один одному щелепи. А святі говорили мучителеві Максиміану: «Беззаконнику і богоненависнику! Ти без милості б’єш нас, ні в чому невинних перед тобою, вб’є ж і тебе Ангел Божий і погубить весь безбожний твій дім. Ти не можеш насититися муками, якими мучиш нас в продовж стількох годин і з такою жорстокістю, а тебе самого очікують незрівнянно більші муки; ти не подумав про те, що ми маємо однакове з тобою тіло, з тією лише різницею, що твоє – лихе і нечисте, а наше – очищене та освячене святим Хрещенням». «Клянуся, відріжу ваші язики!» – вигукнув мучитель. «Божевільний! – відповідали святі, – якщо ти відріжеш у нас ті органи, якими прославляємо Бога, то наші зітхання ще легше дійдуть до нього і наші серця ще сильніше візвуть до Нього, а пролита тобою наша кров, як труба, підійме свій голос до Владики, бо ми страждаємо невинно». Почувши таку відповідь святих, безбожний цар повелів закувати їх у залізні ланцюги і посадити в темницю, а імена й слова їх записати в судові книги.
Коли святих ввели в судову палату, щоб записати імена їх, один з начальників, муж знатний, по імені Адріан, що тримався еллінського нечестя, будучи свідком мужнього страждання цих мучеників, приступивши до них, запитав їх: «Заклинаю вас Богом вашим, заради якого ви так страждаєте, скажіть мені, яку нагороду очікуєте ви від Бога вашого за такі муки? Думаю, що ви сподіваєтеся отримати від Нього щось велике та дивне». Святі мученики відповіли йому: «Ми своїми устами не можемо висловити тобі, і ти слухом своїм не можеш вмістити, ні розумом осягнути тих радостей і преславних почестей, які ми очікуємо отримати від Владики нашого, що нагороджує праведних. І самі пророки не могли досконало осягнути розумом тих вічних благ, бо в Писанні сказано: «Чого не бачило око, і вухо не чуло, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, які люблять Його» (1Кор. 2,9). Почувши такі слова, серце 28-річного Адріана запалало любов’ю до Христа і він наказав переписувачам, які записували імена мучеників: «Запишіть і моє ім’я з цими святими, бо і я – християнин і разом з ними помру за Христа Бога!». Писарі негайно ж вирушили до царя і сповістили йому про те, що Адріан оголосив себе християнином та просить їх записати і його ім’я в число засуджених. Почувши про це, цар здивувався, розгнівався і негайно закликавши до себе Адріана, запитав його: «Ти позбувся розуму, Адріане? Або й ти також хочеш лихої погибелі?». «Ні я не позбувся розуму, а, навпаки, від великого безумства прийшов до здорового глузду». «Не мудруй, – вигукнув цар, – а краще проси прощення, зізнайся перед усіма, що ти згрішив і викресли своє ім’я зі списку засуджених». «З цих пір, – відповів Адріан, – я почну благати істинного Бога, щоб Він простив мені мої гріхи, які я вчинив, будучи язичником». Розгніваний такими словами Адріана, цар Максиміан наказав тоді і його закувати в залізні ланцюги і кинути в темницю разом з тими мучениками, призначивши день, коли віддасть всіх їх на муку.
Один із слуг Адріана, побігши поспішно в його дім, сповістив пані своїй Наталії, дружині Адріана, про те, що пана його закували в ланцюги і відправили до в’язниці. Почувши про це, Наталія вельми налякалася, гірко-гірко заплакала і, розірвавши на собі одяг, запитала слугу: «За яку ж провину мого пана посадили в темницю?». «Будучи свідком того, – відповів слуга, – як деяких людей мучили за ім’я якогось Христа і за те, що не послухалися царського слова, не зреклися своєї віри і не принесли жертви богам, пан наш просив переписувачів, щоб і його ім’я вони записали в число засуджених на смерть, бо хоче померти разом з ними». «А ти не знаєш за що мучили тих мужів?» – знову запитала слугу Наталія. «За якогось Христа і за те, що вони не послухалися царського слова поклонитися богам». Тоді Наталія вельми звеселилась духом, перестала плакати, скинула з себе розірвану одежу і, одягнувши найкращі шати, вирушила в темницю. Будучи дочкою віруючих в Бога і святих батьків, Наталія боялася раніше відкрити кому-небудь свою віру в Христа, яку зберігала таємно, бачивши, якому лютому гонінню та мукам піддаються християни з боку нечестивих; тепер же, почувши про те, що чоловік її вірує в Христа і записаний в число засуджених на муку, і вона твердо вирішила оголосити себе християнкою.
Увійшовши в темницю, блаженна Наталія припала до ніг свого чоловіка та, поцілувавши його окови, сказала: «Блаженний ти, пане мій, Адріане, бо знайшов такий скарб, якого не успадкував від своїх батьків. Воістину, пане мій, ти тепер в таких юних літах своєю вірою в Христа зібрав таке багатство, якого не набув би навіть і на старості років, залишаючись в еллінському блуді. Тепер без печалі підеш ти в майбутнє життя і знайдеш такий скарб, якого не отримають там ті, які збирають собі велике багатство і набувають маєтки. Там вже не буде їм часу на те, щоб здобувати щось, або давати в борг, або самим від кого зайняти, бо ніхто не може позбавити від вічної смерті у пеклі і від мук гієнських; там ніхто не допоможе один одному – ні батько синові, ані мати дочці, ні велике земне багатство, що зібрав його, ні раби пану своєму, але кожен нестиме своє покарання. Твої ж чесноти підуть з тобою до Христа, щоб прийняти тобі від Нього блаженство, уготоване тим, хто любить Його. Іди ж до Нього з відвагою, не боячись майбутнього покарання; адже ти вже тепер переміг і вогонь невгасний та інші муки. Молю ж тебе, пане мій, твердо перебути в стані, до якого ти покликаний Божим милосердям. Хай не верне тебе з цього доброго шляху ні жаль юної краси, ні любов до рідних, ні друзі, ні багатство, ні раби, ні рабині, ніщо земне: все це прийде у ветхість і зітліє; але май перед очима своїми тільки те, що вічне, і не дивися на тлінні і тимчасові блага світу цього. Не захоплюйся улесливими словами родини своєї та друзів твоїх, щоб не відвернули вони тебе від віри своєю лукавою радою. Зненавидь їх ласки, відкинь їх поради і не слухай оманливих слів їх; дивись тільки на одних, які перебувають з тобою, святих мучеників, їх слів слухай і їх терпіння наслідуй без жодного вагання. Не бійся люті мучителя і різних його мук, все це скоро закінчиться, а від Христа на небі Його рабам, страждаючим за Нього, буде вічна нагорода».
Сказавши це, Наталія замовкла. Був уже вечір. Адріан же сказав їй: «Тепер іди додому, сестро моя, і спи спокійно, а коли я дізнаюся про час, в який нас виведуть на муку, я сповіщу тебе, щоб тобі прийти і бачити нашу кончину».
Вставши від ніг Адріана, Наталія підходила до кожного з двадцяти трьох в’язнів і, припадаючи до них, цілувала їхні пута, кажучи: «Раби Христові! Молю вас, утверджуйте цю Христову вівцю; радьте йому витерпіти до кінця, вказуючи на майбутню нагороду, приготовану вірним, що приносить кров свою Христу Богу, подібно вам, які принесли Йому кров свою, за що отримаєте в нагороду вічне спасіння. Приєднаєте і його душу до душ своїх і будьте йому отцями замість плотських батьків, які були нечестивими; зміцнюйте його вашою святою радою в тому, щоб він, віруючи безсумнівно, здійснив страдницький свій подвиг». Сказавши це, Наталія звернулася до Адріана: «Дивись, пане мій, не шкодуй своєї молодості і краси тілесної: тлінне тіло буде поживою черв’яків. Не помишляй про маєток свій, про золото та срібло, бо усе це не принесе користі на Страшному суді. Там ніхто ніякими дарами не може спасти душі своєї від вічної погибелі». Сказавши це, Наталія пішла додому.
За декілька днів Адріан, почувши, що цар хоче вже вивести його разом з іншими в’язнями на суд і муки, звернувся до святих мучеників: «Отці мої! З вашого благословення мені потрібно піти додому і покликати рабу вашу, а мою сестру Наталію, щоб бачити їй наше страждання, бо я обіцяв покликати її на годину, призначену для цього». Святі дали йому своє благословення і поручилися за нього; Адріан, заплативши темничнику, відправився. А один з городян, побачивши його, що йде додому, поспішно прибіг до Наталії і сповістив їй, що чоловік її звільнений від кайданів і підходить до будинку. Почувши про це, Наталія не повірила і сказала: « Хто ж міг звільнити його? Не може бути, щоб чоловік мій розлучився зі святими мучениками». Думаючи, що він зрікся Христа і за те звільнений, Наталія гірко заридала, а побачивши, що він вже підходить до дверей, поспішно встала, зачинила двері і голосно сказала: «Відійди від мене, відступнику від Бога, який обдурив Господа свого! Не можу я розмовляти зі зрадником Бога, не стану слухати брехливих слів. Хто спонукав тебе взятися за справу, якої не міг довести до кінця? Хто розлучив тебе зі святими? Хто спокусив тебе віддалитися від співдружності з ними? Що звернуло тебе у втечу ще до виходу на брань? Ти не побачив ще ворога, а кинув вже свою зброю; на тебе не випущена ще стріла, а ти вже уражений! І що робити мені, окаянній, що вийшла заміж за цього безбожника? Щойно удостоїлася я звання дружини мученика, а вже стала дружиною відступника; короткочасна була моя радість і перейшла вона у вічну наругу; була мені на деякий час похвала серед дружин, а тепер я буду мати перед ними невпинний сором!».
Блаженний же Адріан, стоячи за дверима і слухаючи слова Наталії, радів душею і зміцнювався на подвиг, ще більше палаючи бажанням виконати те, що обіцяв Христу Богу. Він дивувався таким словами молодої дружини, яка недавно одружилася з ним у шлюб, бо пройшло всього лише 13 місяців з дня їх вінчання. Бачачи велику скорботу дружини своєї, Адріан, стукаючи в двері, почав просити її, говорячи: «Відчини ж мені, пані моя, Наталія! Не втік я від мук, як ти думаєш; ні, не міг я так вчинити. Я прийшов взяти тебе з собою, як обіцяв, щоб тобі бачити нашу кончину. Відчини ж скоріше, а то я піду не побачивши тебе і ти будеш жалкувати. Мені треба негайно повернутися, бо за мене поручилися святі мученики, і, якщо я не прийду в призначений термін, то святі мученики крім своїх мук повинні будуть понести такі і за мене; але чи можуть вони понести муки і за мене, коли вони і так вже ледве живі?». Почувши це, Наталія з радістю зараз же відчинила двері, і обидва вони припали одне до одному в обійми. «Блаженна ти жінко! – сказав Адріан. – Ти одна пізнала Бога, щоб врятувати чоловіка свого! Воістину, ти дружина, любляча чоловіка! Вінцем за те буде тобі блаженство, бо ти, хоча і не терпиш сама мук, але співтерпиш у стражданнях мучеників». Тоді, взявши дружину свою, Адріан вирушив разом з нею. Увійшовши в темницю, Наталія припала до святих мучеників, цілуючи їхні пута. Нахилившись, вона обтирала гній від ран їх. Потім негайно послала своїх служниць принести з дому хорошого полотна і перев’язок. Вона своїми руками перев’язувала рани страждальців, полегшуючи їх нестерпні страждання, прислужуючи в темниці сім днів до самого виведення їх на суд.
Завантажити: Святі мученики Адріан і Наталія (І частина)
