НЕ РОЗМОВЛЯЛА
Перед Різдвяними святами до мене приїхала мама і під час розмови виявилося, що мама вже приблизно 20 років не розмовляє з однією нашою родичкою. Вона навіть добре не пам’ятає чому і ніби їй простила, але при зустрічі з нею не вітається і не розмовляє. Я дуже хотіла, щоб Ісус і цього року народився в душах моїх рідних, а непрощення, образи – сильна цьому перешкода. Тому я почала просити маму, щоб як тільки побачить ту родичку, щоб відразу йшла до неї і почала розмову. Мама відмовлялася: «А що я їй буду казати? Про що з нею говорити?» Я переконувала маму, що не важливо про що, Господь дасть світло, лиш би вона мала охоту і відкрите серце. Мама не уявляла собі цієї зустрічі та розмови, але тому що наближалося Різдво нашого Господа, вона погодилася. Ми разом за це помолилися і вона поїхала.
На свята мама розповіла мені про цю зустріч: вона поспішала в сільську раду по якусь довідку і побачила, що біля будівлі сільради стоїть та родичка і розмовляє з якоюсь жінкою. В думках у мами відразу спрацювала захисна система: «Мені треба вирішити серйозну справу, не можу затримуватися і розбивати себе всякими розмовами. Може ще колись буде нагода з нею зустрітися». Полагодивши все з документами, мама вийшла з сільради і бачить, що та родичка далі з кимось говорить. І хоч мамі було в іншу сторону, вона перемогла себе і почала йти в тому напрямку, де стояла тітка. Все відбувалося раптово. Мама була зовсім не готова почати розмову і тільки хотіла вимовити хоч якесь слово, родичка розвернулася до неї і вголос радісно сказала до своєї співрозмовниці: «О, дивися, йде моя дорога Ганнуся!» І слово по слові, вони розговорилися та з найкращими побажаннями радісних Різдвяних свят розійшлися. Повертаючись додому мама відчувала невимовну радість, піднесений настрій і легкість на душі. Ісус приходить і дійсно приносить мир, бо «ВІН Є НАШ МИР» (Еф.2,14)
(Яна, 36р.)
