ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА VII
Здавалося, що на подвір’ї не залишилося ані одної п’яді, де би не впала цегла чи уламок будинку. Дитяча пісочниця була, наче острівець серед розбурханої стихії. До них не залетів жоден уламок, жодний, навіть найменший камінчик. Це вразило Ашота, а одночасно, потішило. Він наказав Лєні нікуди не виходити з пісочниці і чекати його. А сам, перескакуючи через балки, плити та інші залишки того, що декілька хвилин тому називалося будинком, чимдужче погнав до школи.
Він ніколи в житті так скоро не біг. В голові пульсувала тільки одна думка: «Швидко!» Вбігши на шкільне подвір’я, він ледь не збив з ніг двох дівчаток, які голосно плакали. Ашот кинувся до залишків будівлі, але раптом за спиною почув відчайдушний крик: «Тату!» Він зупинився і оглянувся, побачив своїх дівчаток, які бігли до нього. Він схопив Тетянку і Маринку на руки та й побіг до Лєни. Він біг і плакав від щастя, а губи самі, без його волі, шепотіли вдячність Богові за те, що в цей страшний момент врятувалася вся його сім’я. Залишивши дівчаток біля Лєни, і ще раз нагадуючи, щоб вони нікуди не ходили, бо це було небезпечно, побіг в школу.
Разом з ним бігло ще декілька батьків. Школа була напівзруйнована, долинали страшні дитячі крики. Діти намагалися знайти вихід, але все було завалене. Десь знизу з’явився дим, почалася пожежа. З кожною хвилиною диму ставало більше і більше. Ашоту вдалося вибити одні двері, через які діти змогли вибратися з руїн школи. Треба було докласти чимало зусиль, щоб всіх дітей вивести в безпечне місце. Ашот, ледве пересуваючи ногами, повертався додому, чи швидше туди, де колись стояв його будинок. Цей день видався йому вічністю. Він йшов вулицею і всюди чулися крик, стогін і плач. У всіх було горе. Ні, не у всіх. І аж тут Ашот зрозумів, що ця трагедія не зачепила його сім’ї. Всі були цілі і не пошкоджені. Це його вразило. Випадковість? Пощастило? Він не переставав задавати собі питання. І раптом одна думка вдарила, наче блискавка: «Бог попереджав!» Ашот почав аналізувати, що бачив ввечері, над ранком, що снилося Лєні і ніби знову почув голос: «Все, що ти бачиш – діло моїх рук! Я – Бог і нема іншого! Це все Я створив для людини, щоб вона славила Моє ім’я. І тебе Я полюбив, коли ти ще не знав Мене. Але сьогодні ти пізнаєш, що Я – БОГ. Сьогодні в тебе день народження, ти запросив Мене до себе і Я буду з тобою. Я не залишу твій дім без милості, і ти прославиш Моє ім’я, тому що Я – Бог твій!»
(далі буде)
