ПОКАЯННЯ
ЧАСТИНА VI
Ашот не встиг навіть відкрити рот, як щось сталося довкола них. Що саме, ні він, ні дружина не зрозуміли. Пролунав якийсь страшний гуркіт та шум і раптово земля втекла в них з-під ніг і вони, наче скошені, впали в пісочницю, біля якої стояли. Через декілька секунд поштовх повторився, але вже в декілька разів сильніший. В ту ж мить рвучкий вітер підняв в повітря пісок і кинув їм в обличчя. Небо також на очах потемніло.
Удари ще продовжувалися, але вже слабшали. «Землетрус,» – промайнуло в думці Ашоту. Коли він протер очі від пороху і піску, то дивуючись побачив, що чогось не вистачає. Очі правильно посилали інформацію в мозок, але він чинив опір. Ашот закрив очі і знову відкрив – так, йому не сниться і він не має галюцинацій…, але також нема і будинку, з якого він декілька хвилин тому вийшов. Довкола був сильний туман з пороху, сонце померкло. Здавалося, що настав вечір, але ще більше здавалося, що настав кінець світу. Все здавалося нереальним. Тільки чомусь після сильного грюкоту стояла глибока тиша. Він дивився на Валіко, який сидів поряд і беззвучно плакав, на Лєночку, яка щось беззвучно кричала, потім впала на коліна і почала молотити кулаками пісок. Поступово свідомість поверталася до реальності і в наступну секунду Ашот почув плач Валіко, не плач, а просто дикий рев Лєни, тріщання і падіння перекриттів та балок. В цьому пеклі Ашот почув і чийсь плач, стогін, крики, що просили про поміч. Ще через декілька секунд мозок Ашота прошила думка: «Доньки в школі!» Від цієї думки, його наче пружиною підкинуло вгору. Вмить він вже стояв на ногах. Болю в тілі не відчував, значить був неушкоджений. Швиденько оглянув Валіко і Лєночку – цілі, навіть не мали жодної подряпини. Від їхнього будинку залишилася купа будівельного сміття і ціле подвір’я було засипане поламаними балками, плитами та цеглою.
(далі буде)
