КОЖЕН, ХТО ВІРУЄ В БОГА – НЕ ОСОРОМИТЬСЯ!
Наша старенька бабця зі старшою своєю сестрою жили неподалік від нас. І ми, внуки, мали в неділю допомогти їм зібратися до церкви. Вони завжди дуже тішилися на недільну Службу Божу і чекали нас з нетерпеливістю, коли ми прийдемо і поможемо їм. До церкви було досить далеко, а маршрутками добиратися зі старенькими бабцями досить обтяжливо, тому знайомий таксист нас всіх разом охоче віз до церкви, а потім відвозив назад.
Та однієї неділі сталося таке. Ми зазвичай за півгодини до відходу, дзвонили тому таксисту, а він якщо міг, то приїжджав сам, або пропонував нам якогось свого знайомого. Але цього разу він чомусь довго не піднімав телефон, а потім, коли вже додзвонилися, він сказав нам, що ніяк не може, бо далеко за містом на відпочинку. Пообіцяв нам когось знайти. Він довго не відповідав, а час відходу з хати наближався. Ми трохи почали непокоїтись і це побачила бабця. Вона нас почала випитувати, що сталося. Ми їй коротко пояснили, але заспокоювали, що до церкви точно встигнемо. Ми разом помолилися «Богородице Діво» за машину. Таксист не дзвонив, а ми, як на голках. Подзвонили йому самі, а він нам сказав, що нікого не може знайти, всі зайняті. Ми старалися знайти вихід, але наша бабця впала в паніку, що не встигнемо, що так завжди буває, що ми безвідповідальні, до церкви сьогодні ми не попадемо і т.д. Та ми один одного підбадьорювали Божим словом, що хто довіряє Господу, той не осоромиться. Ми просили нашого Доброго Господа Ісуса, щоб взяв цю проблему до своїх рук.
До інших операторів ми ніяк не могли додзвонитися. І ми вже помалу почали знеохочуватися, а ще й аргументи бабці нас «притискали». Ми бачили, що маємо опертися тому духу невіри. І просили Господа Ісуса: «Ісусе, нехай не станеться по словах бабці, але нехай станеться по Твоєму слову. Покажи бабці, що Ти – Бог вірний! Нехай не станеться по її невірі!» Тут нам прийшла думка, щоб вийти на вулицю і там пошукати таксі. Але і там нікого не було. Коли ми поверталися назад додому, то побачили біля магазину машину таксі (перед тим її там не було). Ми почекали і з магазину вийшов водій. Ми його попросили, чи не міг би відвезти нас до церкви. Він дуже охоче погодився, потім нам розповів, що чергування вже закінчив і вертався додому, зупинився біля магазину купити дещо поїсти. Ми не могли надякуватись за такий чудовий Божий вихід і що Він все так запланував і що Його слово живе та діяльне і тепер. Ми поділились радісною новиною з бабусею і вона також тішилась. Згодом нам розповіла, що коли ми пішли шукати таксі, вона перепрошувала Ісуса за свій гріх невіри і просила за поміч Матінку Божу. Дякуємо Господу Богу за Його безмежне милосердя над нами!
(Настя)
