РИБАЛКА
Я колись дуже любив рибалити, це було моє хобі, але один випадок мені став великим повчанням на ціле життя. Часто з товаришами я їздив на місцеві озера ловити рибу. Було це переважно серед тижня. Одного разу друзі запропонували риболовлю в неділю, кажучи, що це набагато краще, ніж в будень. Нікого іншого немає, будемо тільки ми самі, мабуть багато вловимо. Мені відразу проскочила думка: «Та в неділю треба йти до церкви на Службу Божу!» Я старався кожної неділі ходити на Службу Божу, багато чого там ще не розумів, але вважав, що то святе. Та пропозиція друзів мене зваблива і перемогла мою слабеньку побожність.
Отож, в неділю вдосвіта ми вирушили на озеро. Дійсно, все було як в казці: чудова природа і погода, тиша, ніде нікого. Озеро було великим і ми розташувалися один від одного на певну відстань. Наша розмова була тільки про одне: сьогодні наловимо багато риби! Ми розійшлися по своїх місцях. Я закинув вудочку і чекав. Через деякий час прийшов до мене товариш, який був найближче від мене і радісно спитав: «Ну що, скільки вже маєш?» Я ніяково відповів: «Ще нічого». Товариш похвалився, що вже досить наловив і спитався, може я неправильно закидаю вудку. Тоді сам взяв мою вудку, дав поживи і закинув в озеро. Потім мене відвідали всі друзі і кожен хвалився спійманою рибою і нетерпеливо питалися, скільки я вловив. Мені ще так ніколи не сталося, щоб я нічого не вловив, але тут я бачив повний крах моїх ілюзій щодо багатої риболовлі: я просидів майже 5 годин з вудкою намарно – і ані однієї риби! Я почувався серед друзів як блазень: всім довкола риба ловилася, як ніколи, а мені – як відрізало. В серці я кричав: «Боже, чого саме мені це сталось? Я ж такий досвідчений рибак, що скажу вдома?»
Ми поверталися додому якраз в той час, коли всі йшли до церкви на Службу Божу. Я йшов навпроти них, і мені було соромно подивитися їм в очі. Я старався, щоб мене побачило щонайменше людей і обходив звичну дорогу до хати. Уявіть собі, як мені було, що я навіть не зайшов, як звичайно, фірткою до себе на подвір’я, а перелазив через сітку ззаду хати, щоб тільки мене хтось не побачив і не почав розпитувати за сьогоднішню риболовлю! Вже по дорозі я усвідомлював, що це великий урок від Господа Бога. Голос совісті кричав, що я образив самого Бога: не поставив Його на перше місце, порушив третю Божу Заповідь, соромився сказати друзям за недільну Службу Божу! А це великий гріх! Мені стало жаль за свої вчинки, що я так погано повівся у відношенні до Господа Бога. На наступну неділю я пішов до сповіді, де визнав всі свої прогрішення. Після Святого Причастя дякував Господу Богу за цей урок, а головне, що милосердно все мені прощає. Наче камінь з душі впав. Від того часу я став цілком байдужий до будь-якої риболовлі. Дякую Господу Богу за все Його виховання, що так дбайливо попіклувався про мою душу!
(Володимир)
