ПЕРЕПРОСИЛА

На роботі як завжди я посварилася з директором. Але цього разу я справді була неправа. Річ у тому, що він постійно виступав проти Божого, на що я не могла спокійно мовчати, тому з нашої розмови виходила сварка, але цього разу йшлося про цілком нейтральну річ – про ремонти на роботі. Коли я усвідомила, що доказувала йому про один ремонт, а він мені говорив про інший, який був трохи пізніше, то зрозуміла, що він мав рацію, а не я. Для впевненості я ще перепитала співробітниць чи справді так було як казав директор. І справді так було.

І почалася внутрішня боротьба: «І що тепер? Треба його перепросити. Але не так десь у куточку, тихенько, а перед усіма, так як перед усіма сварячись доказувала своє! Адже усі, хто це чув свідомі того що я помилялась. Ох! Цього ж мені зовсім не хочеться! Як я визнаю, що була неправа? Я ж завжди права! Тож треба прилюдно упокоритися, а пиха то як тополя! Не хочеться!   Але як не перепросиш, то яка ти правовірна християнка? Як хочеш бути свідком? Зрештою, як хочеш стояти на молитві перед Богом?»

Я усвідомлювала, що мушу той крок зробити, але також бачила, що сама з себе цього не можу і не хочу. Тоді згадала як на проповіді говорилося, що коли не маємо покори, то Марія є наша покора; коли не маємо сили до чогось, то Марія є наша сила і я почала просити Матінку Божу про поміч. Тоді дістала силу і коли директор проходив повз, то на весь голос, щоб усі чули перепросила. Він був шокований, не знав, що сказати. Це була перша наша розмова, яка не закінчилася на підвищених тонах. Дякую Матінці Божій, що Вона є моя покора і сила.

(Н.)