ВАЖЛИВИЙ УРОК
Хочу поділитися досвідом, який став для мене важливим уроком на все життя.
Коли мені було десь 13 років, я була влітку на канікулах у бабці в селі. У нас на парафії священиком був мій стрийко. Сталося так, що я встидалася визнати у сповіді один важливий гріх і таким чином його затаїла. До Причастя ходила святотацьки. Мене страшенно мучила совість, але гріх у сповіді я не визнавала. Так тривало мабуть три тижні. Кожної ночі я не могла спати, крутилася, мені постійно снилося пекло, весь час мене переслідувала думка: «Ти затаїла гріх! Цієї ночі помреш і підеш до пекла!» Це було щось жахливе! Кожної ночі я ридаючи обіцяла Богу, що якщо доживу до ранку, то обов’язково визнаю цей гріх у сповіді. Але коли приходив день і ми ішли до церкви, стид перед стрийком перемагав.
Бабця бачила, що зі мною робиться і здогадувалася, що сталося. Вона весь час розказувала мені різні приклади про те як небезпечно є затаїти гріх і що таких людей чекає пекло. Я боялася ще більше, але не мала сили визнати той гріх. Почала лукавити. У сповіді назвала цей гріх дуже замасковано, а коли священик спитав що конкретно я маю на увазі, то я збрехала. Бабця ніби все бачила. По дорозі з церкви розказала мені приклад як сповідався один чоловік, а паламар мав від Бога таке бачення: чоловік у сповіді сказав якийсь гріх, а з його душі вискочила жаба, назвав наступний гріх – вилізла свиня, потім ще і ще. Аж ось з його душі починає вилазити змія, але потім сховалася назад і всі ті нечисті тваринки, які перед тим вийшли, тепер залізли назад до тої душі. «Це – сказала бабця – образ душі, яка почала визнавати гріх, але потім зі стиду затаїла.»
Я мучилася ще більше. Бабця відкрито сказала: «Тепер ходи перед образ Матінки Божої, я буду називати гріхи, а ти тільки скажеш «так» або «ні»». Я весь час плакала, а коли бабця справді назвала цей гріх, я знову збрехала, на все махала, що «ні». Це бабцю дуже на злило і вона строго заявила: «Завтра підеш до сповіді і усе визнаєш. Після церкви я тебе спитаю чи ти так зробила». Як тепер я вдячна бабці за її справжню любов і поміч! Звичайно, бабця молилася за мене. Я дістала ласку і правдиво назвала у сповіді той гріх, так відкрито, без прикрас як назвала його бабця, коли молилася зі мною перед іконою Матінки Божої. Коли я поверталася із церкви, я летіла як на крилах. Прибігла до бабці і вже хотіла говорити, але бабця мене перебила: «Не мусиш нічого казати, я бачу, що ти визнала свій гріх» і поцілувала мене в чоло. Це був один з найщасливіших днів у моєму житті! Мені хотілося кричати на весь світ: «Люди не затаюйте гріхів! Визнайте перед Богом все!» Цей досвід справді став для мене важливим уроком на все життя: тепер я знаю, що в який би страшний гріх я не впала, я мушу його визнати у тайні покаяння! Дуже дякую Богові за цей урок, за Його любов і прощення!
(Марія)
