ПРИМИРИЛИСЯ
Коли я був на роботі за кордоном, якраз перед від’їздом додому, в останній день ми з товаришем по роботі посварилися. Він прийшов на роботу дуже п’яний і з ним не можливо було не лише працювати, але й говорити. Окрім того він не давав працювати і мені, весь час викрикував і надокучав. Це мене дуже дратувало, хоч я розумів, що винен алкоголь. Однак, я не витримав і в гніві погрозив йому, що якщо не перестане, то з ним буде дуже зле. Це його досить налякало і він відійшов.
Цієї ночі я довго не міг заснути. Весь час роздумував над сьогоднішнім днем. Пригадував як на реколекціях нам розказували про важливість прощення. Мене мучило одне: «Завтра ми роз’їжджаємось і взагалі не відомо чи з тим товаришем ще колись зустрінемось, а розійтися як вороги? – цього я не хочу. Я мушу перед ним вибачитися!»
Наступного дня зранку він вже був тверезий і якийсь зніяковілий. Мабуть усвідомлював свою вчорашню злу поведінку, але також не знав якою буде моя реакція сьогодні. Я підійшов до нього, взяв його за плече, від чого він стривожено сахнувся, і сказав йому: «Вибач мені, я вчора так грубо сказав тобі…» Товариш був шокований, він чекав удару, а не вибачення і затинаючись пробурмотів: «Та ні, то ти мені вибач…» Так ми примирені розійшлися. Дякую за це Богові.
(Володимир, 40р.)
