ВТРАТИВ МОЖЛИВІСТЬ
Мені довелося довго бути у відрядженні, а коли повернувся додому, вирішив відвідати батьків. Разом з ними жила і моя бабуся, якій скоро мало виповнитися 87 років. Приблизно рік тому ми закликали їй священика. Разом пригадали найважливіші гріхи з цілого життя і бабця посповідалася, прийняла Євхаристійного Ісуса. Я був за неї спокійний.
Однак від останньої зустрічі бабця сильно змінилася: зробилася якась маленька, висохла, лежала горілиць, тяжко дихала, мала напів відкриті очі. Коли я тепер побачив її, був спроможний тільки сказати: «Слава Ісусу Христу!» На привітання вона відповіла: «А-а-а…..», – що мало означати – «Слава на віки!» Мене наче спаралізувало. Я не міг прийти до себе, що це лежить моя бабця, яка до недавно радо говорила зі мною про цитати з Св. Письма, яка багато навчила мене про Бога, яка розповідала різні повчальні житейські історії, яка, зрештою, була талановитою кравчинею… Я не знав, що казати. В наступну хвилину в кімнату зайшла маленька племінниця, яка, наче магнітом, притягувала до себе увагу. Розмова пішла про внучку, а про бабцю вже й забули. Надійшов вечір і мені потрібно було повертатися додому. Я запізнювався на поїзд і навіть не зайшов попрощатися з бабцею. На наступний день о 23:00 зателефонувала сестра і сказала, що бабця пішла до Ісуса. І тут я почав усвідомлювати, що Бог давав мені останній шанс, щоб я ще з бабцею помолився, щоб показав їй на Ісуса, щоб востаннє в житті могла покаятися, а я втратив цю можливість. На душі було важко, бо вже не вернеш вчорашнього дня. Я просив у Бога прощення за змарновану можливість, за втрачені ласки, за те, що був байдужий до спасіння душі. Потім, звичайно, я пожертвував Святу Літургію та Святе Причастя за душу бабці і довіряю Божому Милосердю, що моя бабця зараз є з Ісусом.
Хотів би застерегти інших: коли справа йде про душу, треба бути особливо пильним, бо можливо це останній шанс.
(Ярослав, 27р.)
