ВІДРАЗУ ПРОПАЛА

Нещодавно я заходила в свою квартиру і мене зупинила сусідка та почала розповідати про мою колишню вчительку. У неї рак, вона дуже терпить від цього, має сильні болі. Сусідка говорила і про інших людей, які мають різні проблеми. Я весь час мовчала, не хотіла просто-пусто відповідати, але бачила, що варто було б якось на це реагувати. І я сказала: «Так, кожна людина мусить рахувати з тим, що помре…» Я хотіла ще щось додати, а сусідка вже була в дверях.  Мені аж смішно стало: як по-людськи співчувати, розповідати, то сусідка стояла, а як тільки я згадала, що і нам треба бути готовим на смерть, вічність, то вона відразу пропала. Це був наглядний приклад, що наша, зіпсута гріхом, природа не хоче чути ні про Бога, ні про покаяння, ні про смерть, ні про суд. Ми з чоловіком помолилися за вчительку і сусідку тай самі собі ще раз пригадали, що дійсно не знаємо ні дня, ні години, коли нас Господь покличе дати звіт за прожите життя.

(Анна, 36р.)