Навернення у в’язниці – «Андре, маємо зустріч!»
(ІІІ частина)
Вночі з 11 на 12 червня 1960р. я заснув, як завжди, з поглядом на ґрати. Мав глибокий сон. Тієї ночі мною хтось так сильно потряс, аж поки я не пробудився. Я вискочив з ліжка, щоб вбити того, хто мною тряс, але нікого не було. Однак глибоко в своєму нутрі, ніби в тунелі, я почув ці слова: «Зараз друга година, Андре, маємо зустріч!» Я скочив до залізних дверей своєї камери і через маленьку дірку верещав до наглядача:
– Ти чого мене турбуєш?
– Чого ти так хвилюєшся? Я до тебе ні слова не сказав! – відповів той.
– Котра година? – запитав я.
– Друга, рівно друга.
Я не мав часу на роздуми, бо в моєму нутрі знову озвався голос ще набагато сильніший: «Я – твій Бог, Бог всіх людей». Я стиснув руки в кулаки і кричав:
– Але як таке може бути, що я Тебе чую своїми вухами?! Я Тебе не бачу і не знаю! Хто Ти? Залиши мене в спокої! Зчезни або появися мені!
І тут відразу при ґратах, які я завжди уявляв виламаними, щоб могти втекти, я побачив чудове світло. Словами цього не опишеш. Зникли стеля, стіни – в мою камеру увійшло небо! У тому світлі був Чоловік, якого я не знав, якого ніколи до того часу не бачив. Він показав мені Свої пробиті руки, пробиті ноги, Свій пробитий бік. І я почув слова, що проникали цілу камеру: «Це є і задля тебе».
В цю мить мені, ніби луска впала з очей. Луска 27 років грішного життя нарешті впала і я почав чітко бачити. Блискавично зрозумів, що я – грішник і що Він – Відкупитель! Вперше в житті я схилив голову і впав на коліна… Вперше в житті я плакав… Вперше мене хтось хотів любити!.. Від другої до сьомої години ранку, до відкриття камери, під час цих п’яти годин, я, клячачи, вертався подумки назад через усе зло, яке я зробив, що вийшло з мене. В сьомій годині наглядачі знайшли мене заплаканим і на колінах. Я їм сказав: «Я вже більше ніколи не буду на вас плювати, вже більше ніколи не буду нікого бити чи грабувати, тому що завжди би це робив Ісусові». Здивовані наглядачі спочатку думали, що я підлещуюся, але дуже швидко збагнули, що я змінився. Після цієї зустрічі я відсидів ще 6 років – час, який використав Бог, Божественний Митець для того, щоб зробити з мене малого, так, дійсно незначного свідка Своєї милосердної любові.
(Андре Левет, витяг з його лекції на конгресі в 1988р., Франція.)
