Навернення у в’язниці – «Андре, маємо зустріч!»

(І частина)

Мене звати Андре Левет. Я народився в атеїстичній сім’ї і ніколи не чув про Бога… В 13 років я втік з дому і спав на вулиці або у викинутих вагонах. Тоді я вперше попав у в’язницю. В 15 років мене знову посадили – за озброєний напад. Пізніше, як шеф банди, я спеціалізувався на розбійницьких нападах.

Одного дня я був у м. Лавал, щоб дещо «полагодити». І коли йшов по  місті, побачив на другій стороні вулиці священика в чорній реверенді. Я підійшов до нього, і тому що до того часу ніколи не бачив священика в довгому священичому одязі, запитав його чи він чоловік, чи жінка.

–       Я – Божий чоловік, –  сказав отець.

–       Де є твій Бог? Я ще Його ніколи не бачив, – відповів я йому.

–       Бачу, що ти не знаєш Бога, але якщо будеш мати колись час, то приходи, поговоримо разом, вул. Солферіно, 12.

Цю адресу я запам’ятав назавжди.

Через декілька місяців я знову був у Лавал, прийшов «полагодити» наступну «справу». Ніби випадково, я опинився на тій вулиці і відвідав священика. Він був вдома і сказав: «Я тебе чекав». Цей священик став моїм приятелем. Він давав мені поради, якими я ніколи не користувався. А коли він говорив мені про Бога, я сказав йому: «Залиши свого Бога, там де є!»

(далі буде)