ГОСПОДЬ ПРОСЛАВИВСЯ
Мій хресний тато хворий на рак кишок. Йому зробили три операції і він перебував у критичному стані. І скільки ми перед тим не намагалися говорити йому про Бога, все було намарно. Особливу роль в цьому відігравала моя тітка. Вона належить до таких людей, що як скаже, то вже не знаєш, що далі говорити. І ще проблема була в тому, що вона вдавалася до різних ворожок, щоб «врятувати» чоловіка. Тітка могла навіть відправити з порогу рідних, які прийшли відвідати її чоловіка, бо їй було ніби соромно, що хресний в такому поганому стані. Його життя дійсно трималося на волосинці. Лікарі казали, що якби не сильне серце, то хресний би давно помер. Він був кремезною людиною, а тепер дуже похудав, тримався за візочок, щоб могти пересуватися по палаті. Ми довго цілою сім’єю молилися, щоб Господь вказав нам як можна їм допомогти. Коли хресний був у такому тяжкому стані, нічого іншого не залишалося, як їхати до нього в лікарню і намагатися знову з ними поговорити. Перед тим ми пожертвували нічні чування в цьому намірі, мали мир у серці, але ніхто з нас не знав, що будемо говорити, з чого починати, як відповідати, якби тітка знову нам щось почала закидати. Ми просто твердо знали, що маємо туди їхати.
Господь дуже прославився на цій зустрічі, бо тітка вже не перечила нам, а навпаки, коли ми обмовилися, що Бог допоможе, вона відразу додала: «То тільки Божа сила поможе». Це додало нам відваги говорити далі. Сестра поступово дійшла в розмові до того, що потрібно відректися окультизмів. Ми всі разом з ними у молитві прийняли Ісуса за свого Господа, поступово відреклися тих форм окультизму, які вони практикували. Це була велика перемога. Потім ми поїхали в психіатричну лікарню, де лікувався мій другий дядько. Він хворий на шизофренію, яка часом проявляється буйністю… В лікарні була тяжка атмосфера, але Господь був з нами. І цей родич прийняв Ісуса.
Звичайно, така місія не подобалася ворогу людських душ. Він намагався нам напакостити. З нами їздила бабуся, яка ще не стоїть твердо у вірі, і коли повертаючись додому зупинилася машина, вона почала панікувати. Я, сестра і мама настільки були раді, що все було добре, що зовсім не дивувалися з поломки, а спокійно сиділи в машині і молилися. Мама не розуміється аж так добре, щоб могти самій зарадити, тому щиро молилася, щоб Господь допоміг. У сестри задзвонив телефон, а мамі прийшла думка: «От якби зараз подзвонив чоловік, він би сказав, що треба поправити і все було би добре». Батько на той момент був закордоном і телефонував нам дуже рідко, але в ту мить це був саме він. Мама пояснила в чому справа, тато підказав, мама завела машину і вона поїхала. Це було сильним свідоцтвом для бабусі. Ми багато чого їй говорили про віру, про покаяння…, але тепер вона на власні очі переконалася, як Господь вислуховує і рятує тих, хто до Нього кличе з вірою.
(В., 22р.)
