ДУЖЕ ХОЧУ НА СЛУЖБУ БОЖУ

За часів підпілля кожен тримався Бога як тільки міг: ми потайки молилися вдома і лише час від часу була можливість висповідатися та брати участь в Службі Божій. Однієї суботи я поспішала на Літургію: вийшла з автобуса і мені прийшла думка оглянутися, чи часом ще хтось не хоче піти зі мною. Приблизно 50 метрів від мене стояла жінка і плакала. Я підійшла до неї і запитала в чому справа, бо впізнала, що раз бачила її на Літургії. Вона пояснила: «Я дуже хочу на Службу Божу. Лише раз мене вели на ту квартиру, адреси я не пам’ятаю… Це новий квартал Львова, будинки всі однакові, під’їзди також, неможливо зорієнтуватися… Я так просила Матінку Божу, сьогодні ж перша субота. Я вирвалася з дому, залишила хворого сина і не знаю куди йти». Жінка зраділа, коли я сказала, що можу її завести. Коли нужда найбільша – Божа поміч найближча!

(сестра-монахиня)