ГОСПОДЬ ДОПУСТИТЬ, АЛЕ НЕ ОПУСТИТЬ

Мій чоловік не хотів ходити до церкви і працював в неділю. Завжди казав мені, що якщо встигне, якщо все доробить, то прийде на Службу Божу. Я його просила: казала, що він в неділю не доробиться, що це – гріх, що через це будуть страждати діти… І сталося так (коли ми з дітьми спішили на Службу Божу), що мій малий синочок вилив на себе окріп і попік собі половину личка, шийку і груди. Його забрали до нас в районну лікарню, а потім перевели до Львова. Дитина сильно плакала, не вмовкаючи.

В перший тиждень, коли ми лежали в реанімації, нас прийшла відвідати одна жінка зі спільноти. Вона з великою вірою почала молитися за синочка, щоб Ісус прийшов сам, що в Нього нема ні часу, ні простору, щоб доторкнувся обпечених місць і все оздоровив. Вона молилася по телефону (в палату нікого не пускали), а мене просила, щоб я також молилася і хрестила сина при молитві. Так ми молилися можливо 20 хвилин. Господь дав нам переконання, що до понеділка все виясниться. Це була п’ятниця, а в суботу вранці, після молитви все відійшло, шкірка на личку сама відпала (до того часу личко було чорне) і син був чистенький. В понеділок прийшов лікар, оглянув синочка і сказав, що все заживає дуже добре. В середу прийшов наш лікуючий лікар і сказав, що операції не потрібно.  І тепер бачу, що навіть не буде шраму. Дякую всім, хто молився за мого сина. Дякую Богові, що виховує  нас і любить.

(п. С.)