Від хвороби і сліду не залишилось
Пам’ятаю, як в дитинстві Господь зцілив мене через заступництво святого Миколая. Було мені тоді 8 чи 9 років. Перед святом Миколая я важко захворіла двохсторонньою ангіною. Температура постійно коливалася від 39º до 39,5º і ліки не допомагали. Мене це дуже засмучувало, тому що я мала брати участь у святі святого Миколая. Святковий вечір з піснями, віршами, виставою мав відбутися у суботу. Та зі мною виглядало безнадійно. Коли до нас телефонували, чи прийду я на репетицію, мама зітхаючи відповідала: «Мигдалики розпухлі, гарячка 39, Яринка на репетицію не прийде. Думаю, що і на виступ вона також не прийде, хоча увесь час мене переконує, що вона буде виступати, щоб ви на неї розраховували». Я дуже хотіла бути на святі, бо вірш, який я мала розказувати, це була історія про чудо св. Миколая. Як він врятував маленького хлопчика, що потонув у Дніпрі, і поставив живого перед своєю іконою в церкві у Києві.
Від початку тижня я щиро просила св. Миколая, щоб мені допоміг, щоб я одужала та могла розповісти про Його чудо людям. Мама намагалася мене переконати, що це неможливо, нехай цей віршик дадуть комусь іншому. Вона боялася, що я розчаруюся, і це може відбитися на моїй вірі та відношенні до Господа Бога. Я заспокоювала маму, що ще не субота, а св. Миколай – чудотворець. В четвер мені полегшало, і моя надія та молитви підкріпились. Та в п’ятницю зранку стан здоров’я сильно погіршився. По-людськи все виглядало цілком безнадійно. Сумніви почали закрадатись до душі, та я ще сильніше взивала до Бога. Мені ані трохи не легшало. Коли всі пішли спати, я цілим серцем просила св. Миколая про чудо для мене. З очей текли сльози. Я вже не стільки хотіла виступати, скільки щоб Господь прославився через заступництво св. Миколая. Я прагнула, щоб віра, яку я мала підтвердилася. Я просила св. Миколая, щоб оздоровив мене, щоб всі знали, що історії про його чуда – не вигадки, а реальність, що св. Миколай і сьогодні вислуховує молитви. Так я молилася до глибокої ночі, хоч відчувала, що вся горю, очі запухли від сліз, горло сильно боліло. Не знаю, чи серед ночі, чи десь над ранком я заснула.
В суботу вранці я прокинулась і почувала себе дуже добре, легко: горло не боліло, навіть ковтати слину я могла без зусиль. До мене почало доходити, що я здорова. Мене переповнила невимовна радість. Слова подяки самі виходили з серця і я визнавала: «Господи, Ти живий Бог. Святий Миколаю ти – справжній чудотворець…». Ввечері на сцені розказуючи вірш «В Києві дзвони дзвонять, радість не малая. Був то празник, день святого отця Миколая…» мене дійсно переповнювала надзвичайна радість і щастя. А в понеділок я пішла до школи. Від хвороби і сліду не залишилось.
(Ярина 31р.)
