ОДИН ДЕНЬ БЕЗ ПУСТОМОВСТВА

У нас були добрі знайомі, до яких ми деколи їздили погостювати, а вони – до нас. Тому що я з дитинства багато говорю, то часто мені вдавалося сказати більше, ніж мала би. Це створювало проблеми для моїх батьків, бо я говорила і те, чого не треба було. Воно завжди виходило якось спонтанно і я аж згодом бачила, які це має наслідки. А одного разу Господь мені допоміг. Ми збиралися в гості, а мене почала боліти голова. Коли ми приїхали, то голова так сильно боліла, що я не могла цього приховати, не мала сили ані язиком поворухнути. Я не знала від чого та голова болить, але подякувала Богові, що Він знає і допускає це з любові до мене. На наступний день, коли голова вже не боліла  (коли я знову наговорила багато лишнього), зрозуміла, що вчорашній біль – була Божа охорона, щоб хоча б в той день врятувати мене від пустомовства. Отже, за все, що для нас тяжке, болюче, неприємне, незрозуміле також потрібно дякувати Богові і приймати, бо можливо це єдиний спосіб, як нас врятувати від ще більшого нещастя.

(Оленка, 25р.)