ХОТІЛА ТІЛЬКИ ДОБРЕ
Колись я постійно направляла молодшого брата і думала, що це правильно, що це моя турбота про нього. Мама часто говорила, що до нього прискіпуюся, а я образливо реагувала, бо ж я «хотіла тільки добре». Я зовсім не помічала, що це моя гордість і не каялася з цього. Зрозуміло, що цей гріх здобував в мені щораз більше простору. Дійшло до того, що я «підказувала» старшій сестрі і навіть мамі. Мій «добрий намір» підказати, поправити, удосконалити часто викликав напругу і псував відносини, навіть доходило до сварок. Після наступного такого «вибуху» я твердо постановила, що мушу зупинитися, і навіть якби там горіло, нічого нікому не буду підказувати, бо моя гордість виросла вище мене. Можливо хтось засміється з цього, але я вела серйозну боротьбу з гріхом в мені.
Одного разу ми цілою сім’єю дивилися добрий фільм, а сестра готувала вечерю. Вона захопилася фільмом, а мене почало муляти, що зараз вечеря або википить, або пригорить, обов’язково треба сестрі підказати. Я намагалася оволодіти собою: «Не можеш їй підказувати, вона відповідальна, вона пам’ятає». Але потім знову пішли атаки: «Це не той випадок, що треба мовчати. Вона точно забула». Я відстрілювалася: «Але я мушу в першу чергу дбати за свою душу. Що ти про себе думаєш? Якщо ти не підкажеш, то світ завалиться? Всі недотепи, тільки ти одна відповідальна, кмітлива, правильна? Краще помолися, хай Святий Дух сестрі безпосередньо нагадає». Мене мало не зривало з крісла, я аж закушувала зуби, щоб не вилетіла якась фраза. Потім подумки помолилася, щоб Господь сам дав сестрі думку, бо я не вмію нормально підказувати. І як тільки я прийняла правду про себе ( бо в глибині серця дійсно вважаю себе кращою, второпнішою, практичнішою, побожнішою і … ), сестра аж підскочила з викриком: «Ой, моя вечеря!» – і побігла на кухню. А я в душі подякувала Ісусові за першу перемогу!
(Аня)
