ПИХАТІ РОЗПОВІДІ
Ми з братом вчимося далеко від дому і тому рідко бачимося. Однієї суботи, коли я і молодший брат мали канікули, старший брат докінчував курсову і йому терміново потрібно було якусь запчастину до комп’ютера, бо він без неї не працює. Я і молодший брат погодилися поїхати і купити в спец магазині цю деталь. Ми якось затрималися і пізно вийшли з дому, а магазин працював лише до 16:00. Поки ми доїхали з села до міста, поки дійшли до зупинки, щоб пересісти на потрібну маршрутку, залишилося мало часу. Приблизно 15 хвилин ми простояли на зупинці, але маршрутки не було. Почала наростати напруга, але то я, то брат розповідали різні пригоди, історії, які з нами сталися від того часу, коли ми востаннє бачилися. Я відчував, що у розмові почала проскакувати якась хвальковитість, осуджування, вивищення, зверхність.
Залишалося 30 хвилин до закриття магазину. Брат, бачачи, що ми можемо не встигнути, почав розпитувати людей, чи дійсно та маршрутка тут зупиняється. Люди відповіли, що на іншій зупинці (приблизно за 300 метрів звідси), бо у місті ремонтують дороги і змінений рух автотранспорту. Ми просто летіли туди і відразу приїхала наша маршрутка. Думка перепитати нам прийшла аж після того, як я в душі зітхнув до Бога, що жалію за свої пихаті розповіді. Коли ми заходили в автобус, брат закликав до Бога: «Ісусе, перенеси нас в магазин». І так сталося: водій їхав дуже швидко, а коли ми вийшли з автобуса, то відразу побачили потрібний магазин, хоч брат описував, що треба буде ще шукати і трохи йти пішки. Повертаючись додому, я усвідомив собі, скільки разів я так балакав, був неуважний, а Бог хотів підказати, допомогти, застерегти та я не чув. Потім ми з братом подякували Богові, що Він почув наше покаяння та допоміг нам.
(Богдан)
