ПОКАЯЛАСЯ
До нас в гості прийшла моя подруга з донечкою Лєночкою, якій 4,5 роки і зараз вона проходить курс хіміотерапії. Лєночка мудра дівчинка, але „з характером”. Я запропонувала подрузі, що наша молитовна група може помолитися за доньку один ланцюжок молитовних сторож (тобто 10 діб безперервної молитви). Подруга радо взяла одну годину сторожі та змобілізувала цілу родину, щоб просити за доньку. Ситуація була серйозна: спочатку операція, тепер капають хімію. Це дуже ослабило здоров’я дитини. Ми всі почали молитися, щоб Господь прославився на Лєночці. Однак, коли я побачила, як дівчинка поводиться, мені прийшла думка, що й вона також мала би молитися та вчитися каятися, щоб Господь міг діяти. Вже при дверях Лєночка досить грубо обізвала маму, потім дратівливо відповідала і не хотіла послухатися.
Ми запросили дівчинку на спільну молитву. Я їй сказала: „Лєночко, ми зараз будемо молитися, просити в Ісуса для тебе здоров’ячко, але спочатку потрібно Бога перепросити за наші гріхи. Дивися, спочатку я скажу голосно, за який гріх перепрошую Ісуса, потім мама перепросить за свій, а потім було би добре, щоб ти також сказала”. Лєночка думала. Вона ніколи не визнавала вголос своїх гріхів. По ній було видно як всередині відбувається боротьба: чи далі „тримати марку”, що вона найкраща, безпомилкова, чи все ж таки схилитися і признати собі правду. Ми почали молитву, коли ж дійшла черга до Лєночки, вона мовчала. Я почала їй підказувати: „Не знаю як ти, але діти перепрошують Ісуса за те, що не слухали маму, чи вередували. Може ти собі щось таке пригадуєш?” „Ні,” – відповіла Лєночка. „А те, що ти вередувала і не хотіла перейти в іншу кімнату? Щось там таке було, правда?” – уточняла я. „Було,” – признала Лєночка. „Ну бачиш, так і скажи Ісусові: «Перепрошую Тебе, Ісусе, що я вередувала і не слухала маму. Прости мені, Ісусе»”. Лєночка все точно повторила. Потім кожна з нас подякувала Ісусові за те, що Він нам все прощає і далі нас любить. І Лєночка теж подякувала. Ми її похвалили, що вона зробила для мами і для Ісуса дуже велику радість. А вона відповіла: „Я ж не хочу бути з чортиком. Я хочу бути з Богом в небі!”. Ми ще не закінчили молитву, а дівчинка знову з обуренням реагувала на маму. Однак відразу отямилася, підвела свої мудрі оченята на мене і каже: „І що, знову треба буде каятися?” Ми були приємно вражені і я заспокоїла Лєночку: „Якщо би ти далі так вередувала, впиралася і дратувалася, то потрібно би було, але ти відразу зупинилася, це дуже добре, що ти зрозуміла”.
Я на свої очі могла бачити, як діє спільна молитва: дитина почала каятися і молитися. Сподіваємося, що Господь прославиться на душі і на тілі Лєночки.
(п.Галина, 33р.)
