КРОКУЄ ПОРЯД З НАМИ!
Три роки тому я мала можливість екскурсійною поїздкою відвідати країни Європи. Все було непогано організовано, всі були задоволені. Оскільки ми з подругою були вже другий раз на такій екскурсії, почали себе трохи вільно почувати. І тут пригода не забарилася. У Франції ми відбилися від своєї групи, точніше кажучи, загубилися. Проблема полягала ще й в тому, що я свій мобільний загубила, а подруга залишила в автобусі. Нашому становищу позаздрити було важко. Спочатку ми жартували, що нам випала доля бути заробітчанами, як і нашим співвітчизникам. Перебравши жартома всі роботи, де би ми могли заробити гроші, вийшло нам, що крім прибиральниць по домах нам ніхто іншого не запропонує. Французької мови ми зовсім не знаємо, та й англійською володіємо не найкраще, то ми вирішили, що все-таки краще повернутися додому. Але як це зробити? Надвечір, коли почали вже трохи промерзати, адже була пізня осінь, одяг, гроші і всі наші речі були в автобусі, нам було вже не до сміху. Чекати допомоги від людей було неможливо. Тут була надія тільки на Бога. Я твердо вірила: в Нього є рятунок для нас, Він не залишить нас в біді. Ми з подругою сіли на лавочку і почали молитися. Раптом я згадала про чудову молитву «Ефата». (Цю молитву досконалого жалю молюся 7 разів на день. Вона полягає в тому, що зупинюся перед Богом, визнаю свої гріхи і прагнення любити Бога цілим серцем, цілою душею і зі всіх сил.) Під час молитви мені чомусь дуже захотілося перейти на другу сторону вулиці. Подруга стала перечити, бо це було не просто зробити, та й ще на нашій стороні світило сонечко і було трохи тепліше, але я вперто стояла на своєму. Тільки ми перейшли вулицю і тут дійсно Божа допомога не забарилася. Ми зустріли (навіть уявити важко) людей з нашого автобуса, які нас направили на місце стоянки автобуса. Коли я згадую про цю пригоду, то зі сльозами на очах дякую Богу, що Він такий добрий до своїх дітей, ніколи не залишає нас у біді, крокує поряд з нами!
(Мар’яна)
