ХАБАРІ ЗА ЕКЗАМЕН

Підходило до закінчення моє заочне навчання в університеті і перед зимовою сесією я усвідомлювала, що не можу здавати «на потреби викладачам» (хабарі). Взагалі за навчання я дуже переживала, бо не встигала вчитися і працювати, тай мені вже важче запам’ятовується. Це моя друга освіта, а першу я здобула 10 років тому. От їду я на сесію і на зупинці підходить до мене якийсь віруючий чоловік, пропонує духовну літературу, і питає, куди я їду. Я йому кажу, що на сесію, і що не хочу давати хабар за екзамени. А в душі ще потребувала підтримки, щоб утвердитися, що роблю дійсно правильно. Той чоловік відповідає: «Ви маєте бути світлом для світу. Якщо ми не будемо світлом, то що вже дивуватися комусь іншому?»

В той день всі поздавали гроші, здається 900 гривень, і староста мене запитує: – Марійко, ти приєднуєшся до нас, чи ні?

– Ні.

– А чому?

– Я – християнка і не буду здавати.

– А що ти недавно стала християнкою?

– Я колись робила неправильно, але вже не хочу так робити.

Мені було дуже важко, аж до сліз: буквально ніхто не хотів сидіти зі мною за однією партою. В мене ще такого ніколи не було. Вся група збунтувалася проти мене: «Ми від дітей відбираємо останнє і здаємо до кінця, а ти хочеш за наші гроші сидіти і списувати? Якщо ти така правильна, то сідай за першу парту, бери листочок і пиши». В мене не залишалося іншого виходу: сідала і вчила шість екзаменів і чотири заліки. Бог дав мені такий ясний розум, що я змогла запам’ятати всі ті терміни, періоди… Коли я йшла по коридору, то чула в свою адресу: «Віруюча пішла!» Прийшли державні екзамени і староста каже мені: «Тобі пройшла так зимова сесія, але, Марійко, ти не паплюж себе, нащо тобі проблем… Здай так, як всі». А там була порядна сума. Я сказала, що на квіти, рушнички і ручки здам, але на хабар – ні.

На екзамені я сиділа на першій парті. А ціла група замість того, щоб думати, що самим писати, заглядали до мене, чи часом я не маю якоїсь шпаргалки. Всі дружно списували, аж їм шпаргалки падали. Викладачка «нічого не бачила». Я писала, що знала. Мене всі викладачі знали, бо староста вголос при мені говорила: «Всі, всі здали, а оця – ні». На усному екзамені попалися питання, які я знала, але думаю собі: «Зараз вони мені дадуть». Якраз заходить викладачка, а друга каже до неї з іронією: «Так, так заходьте. Ми ось зараз послухаємо людину, яка працює, вчиться…» Я відповіла, потім мені ще поклали додаткові питання. Я також відповіла, мене похвалили і я пішла. За цей екзамен отримала четвірку.

Однак було дуже страшно. Я боялася зайти в аудиторію. Мені навіть не хотілося закінчувати навчання. Та мене духівник підбадьорив відважно йти до кінця, навіть якби мене і вигнали. Тому дякую всім, хто за мене молився, а особливо – Богові, що давав мені силу.

(Марійка)