ТАК ГОСПОДЬ НАС ВИСЛУХОВУЄ
Ми з чоловіком їздимо закордон на заробітки. Я повернулася в Україну, бо діти першого вересня йдуть до школи, а чоловік залишився на чужині ще на місяць. В останній день він впав з драбини і в нього надвоє тріснула нирка. Мав страшні болі, йому викликали «швидку». Поки зробили обстеження, 3 літри крові вилилося в середину, аж тоді перекрили артерію. Йому не хотіли робити операцію, мовляв не виживе при такій втраті крові. За тиждень я прилетіла до нього і застала таку картину: чоловік спух, живіт твердий, від нього вже було чути. Він помирав. Я наробила крику, щоб робили операцію. В п’ятницю операція тривала від 9.00 до 18.00. Аж в суботу мене пропустили до нього. На той момент медсестри відійшли, а я дивлюся на приладах показники доходять до нуля, очі зайшли більмом, чоловік помирає. Я подзвонила в Україну, до однієї сестри зі спільноти і попросила: «Моліться, бо він помирає». А це була перша субота. Всі ревно молилися.
Господь мені допоміг і з нічлігом. Закордоном все дуже дорого, а місцевий парох дав мені ключі від церкви і я могла, коли захочу прийти помолитися. Біля храму був парафіяльний будинок, де я ночувала. До мене подзвонив син, щоб я взяла себе в руки, щоб мене не поклали біля батька. Я продовжувала боротьбу віри за життя чоловіка: постила і молилася. Подзвонила до батьків чоловіка і просила щоб молилися, каялися, бо їхній син помирає. Однак вони про сповідь і чути не хотіли. У вівторок я застеляла простирадло під чоловіком і побачила, що він знову пухне. Його не зашивали, а тільки дали скоби, бо з медичної точки зору, він не мав шансів на виживання. Мені було дуже скрутно. Я одна, кругом чужі люди, а чоловік помирає. Нема ні від кого підтримки, тільки на Господа була вся моя надія. І справді Він мені допомагав, давав мені силу. Я стала на коліна і молилася, гаряче просила Бога про порятунок – п’ять годин з піднятими руками. Потім подзвонили мої знайомі і сказали, що заїдуть за батьками, щоб відвезти їх до сповіді. В середу так і сталося, батьки чоловіка без слів сіли в машину і поїхали до сповіді.
Господь прийняв їхнє розкаяння, тому що вже в середу в обід лікарі сказали, що чоловік минув межу смерті. По п’ятибальній системі вони давали три бали. В четвер чоловік сів, в п’ятницю – вже ходив, а через тиждень ми прилетіли додому. Так нас Господь вислуховує, так діє, бо так нас любить. Мені на цілий світ кричати: «Люди, покайтеся, і милосердний Господь до вас навідається!»
(п. Леся)
