Я ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ
Я завжди згадую про велику Божу доброту до кожного з нас, про величезне Боже милосердя до кожної маленької людської істоти. І на цьому випадку ще раз переконуюся в істинності слів з Св. Письма: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду»(Іс.49,15). Кілька років тому, коли мій син поступав у ВУЗ, ми, як і інші батьки традиційно стояли під дверима і хвилювалися за своїх дітей. Тут до мене підходить досить вродливий хлопчина, але трохи озлоблений, зі сльозами на очах, і каже: «Чого ви переживаєте? Все одно ради своїм дітям дасте, а за мене ніхто не переживає, і що зі мною, нікого не цікавить».
– Чому ти, синочку, так кажеш?
– Я не маю батьків, я з дитячого будинку. Єдиний мій шанс, щоб вижити, це поступити у ВУЗ, інакше я опинюся на вулиці. На той момент я вже була на реколекціях і змогла допомогти дитині. В інституті була гарна каплиця, там стояли великі фігурки Ісуса і Марії. Далі розмова продовжувалася так:
– Це неправда, що ти нікого не маєш. Ти маєш батьків духовних. Бачиш в каплиці Ісуса і Марію? Це тепер твої батьки, які піклуються про тебе. Іди, клякни на коліна і молися, вони вирішать твою проблему. Я переконана в цьому.
– Я не вмію молитися. Ніхто в дитбудинку нас цього не вчив.
– Ти не мусиш молитися завченими молитвами, а йди і говори. Говори, наче б з батьком і матір’ю – це буде твоя молитва. Вір і станеться чудо. Сам в цьому переконаєшся.
Мені здалося, що хлопчина потішений відійшов від мене. Про це можливо я би і забула у своїх повсякденних проблемах. Проте на посвяті в студенти, коли ми приїхали цілою сім’єю, до мене знову підійшов той же хлопчина.
– Тьотю, я вам дуже вдячний. Я таки став студентом.
– Синку, не мені треба дякувати, а Богові.
– Я все зрозумів, я купив собі молитвеник. Я вчу молитви і ходжу до церкви.
Хлопця звати Віталій, вчився в одній групі з сином, навіть рік жили на одній квартирі. В інституті його охрестили. Сам декан факультету був його хресним батьком, а одна з викладачів – хресною мамою. З розповідей сина знаємо, що Віталій добре закінчив інститут, залишився жити у бездітної бабусі, де жив під час навчання, влаштувався на роботу. Наш люблячий Бог не залишив його, і якщо буде Йому вірний, у хлопця буде все добре.
п.Наталя( Тернопіль)
