АЛЕ В СЕРЦІ БУВ МИР
Після реколекцій тато отримав одну дуже добру рису – страх перед гріхом. Він регулярно відвідував Святу Літургію, досить часто сповідався, не крав, не матюкався. Та все ж людина, не перебуваючи в Божому слові і не маючи живої біблійної спільноти, з часом холоне. Це сталося і з моїм батьком. Він не переставав брати участь у Службі Божій, старався не грішити, але вже не з тою ревністю, як на початку навернення. Як і в кожній родині, в нас траплялися різні проблеми, чи хвороби і ми молилися за вирішення цих проблем, та я усвідомив, що найважливіша проблема – спасіння – не стоїть на першому місці в моїх молитвах. Усвідомлюючи, що саме ходіння до храму не спасає, я почав просити Бога: «Боже, насамперед спасай наші душі, а вже потім зцілюй, якщо це не зашкодить спасінню». З цього часу я віддав себе і всіх нас в Божі руки з молитвою «Ісусе, довіряю Тобі». Господь ніби чекав, щоб хтось довірив Йому справу спасіння тата. В тата почалися проблеми зі здоров’ям, переніс операцію, яка заставила його серйозніше задуматися над собою. Твердіше, ніж перед тим він зробив постанову: вже не буду пити… Ніколи! Після операції він не почувався добре, але ми думали, що все пройде та стан здоров’я не покращувався. Я далі просив: «Боже, насамперед спасай татову душу!» Я спонукав батька, щоб приступив до Сповіді та тато зволікав – не мав сили їхати, а вдома сповідатися не хотів, бо встидався сповідатися перед знайомими священиками. Пройшло близько місяця та до загальної обезсиленості добавилися нові проблеми – через закупорку вен напухла нога, потім почала підніматися температура. Ми вже думали, чи не поїхати в медінститут. Такий стан здоров’я допоміг татові зробити крок, який він давно мріяв і намагався зробити, але досі в нього не виходило – він кинув палити.
В понеділок, 6 вересня мене прорвало. Я сварився: «Чому Ви, лікуючи тіло, забуваєте про головне – покаяння, навіть перед операцією не висповідалися». Запропонував привести доброго священика. Тато погодився. За кілька годин приїхав священик, і з великою ревністю почав працювати над очищенням татової душі в тайні Покаяння. Після півгодинної Сповіді уділив татові тайну Оливопомазання, підбадьорив батька. Ми разом заспівали Богові «За все Тобі я дякую», а приблизно за 31 годину Господь несподівано для нас, забрав його душу, приготовлену до вічності Його чудесним Промислом. Коли я молився в часі його смерті вервицю до Божого Милосердя (я був вдома і про смерть дізнався пізніше), до мене прийшла думка, що тато може померти, але в моєму серці був мир: я усвідомлював, що зараз є час, коли можливо, він найкраще в цілому житті приготовлений до неї. Так сталося тому, що за нього молилися: родина, спільнота та отці на Літургіях і в приватних молитвах.
Андрій
