НАДЗВИЧАЙНИЙ ГІМН

Одного ранку матір малої дівчинки, їхнього пастора і ще двадцятьох шістьох людей у її рідному північнокорейському селі Гоксан зв’язали і повели до крикливої ватаги комуністів. Один з охоронців наказав пасторові Кіму та решті християнам: „Зречіться Христа, бо помрете”. Слова обпекли дівчинку: як вони могли просити її зректися Христа? У глибині серця вона мала певність, що Христос є. Всі вони стиха відмовилися від пропозиції комуністів. Тоді військові почали кричати до батьків: „Зречіться Христа, бо ми повісимо ваших дітей”. Дівчинка звела голову до своєї матері. Вона схопила її за руку, знаючи, як сильно мама любить її. Матір нахилилася і впевнено та спокійно прошепотіла: „Сьогодні, моя любове, я побачу тебе на небі”.

Усіх дітей повісили. Решта вірних вивели на вимощену дорогу і змусили лягти перед величезним котком. Комуністи дали їм останній шанс: „Зречіться Христа або ж вас розчавлять”. Християни вже віддали своїх дітей, дороги назад не було. Коли загудів двигун важкого механізму, селяни тихо заспівали: „Більше любові, Христе, Тобі, більше любові Тобі”.

(«Надзвичайна посвята» 2006)