ПОСЕРЕД ГАМОРУ − БОЖИЙ МИР
На весні 1996 року я служив в словацькому спецрозділі в колишній Югославії. Моє завдання було забезпечувати розміновування на кордоні між Угорщиною і східною Словенією. В кімнаті нас було 17 чоловіків. Вечори були довгі, хтось дивився телевізор, хтось грав в карти, шумно, отже, неможливо заснути. Мені було важко. Ранком я скоро вставав. А коли доходило до краю, то я читав (вже тоді я з захопленням читав духовну літературу). Якраз тоді читав книгу Томіслава Іванчіча. Крім іншого там було написано, що терпіння і хрести в своєму житті маємо віддавати Богові. Я подумав, що відразу так і зроблю. Подумки сказав Господу: „Ісусе, прийми це моє терпіння: що тут не можу спати, що змушений слухати весь цей гармидер, матюки, що не можу нічого змінити…”. В цю ж мить відразу все мене перестало дратувати. А в душі сталося чудо: відчував великий спокій і радість − засмакував Божу присутність − аж хотів вигукнути і поділитися з кимось, але не мав з ким. Стримував себе, бо хлопці подумали би, що „в мене дах поїхав”. Але дійсність була іншою: я зустрівся з Ісусом. Сьогодні, коли дивлюся на це з відстані часу, усвідомлюю, що на чужині я постійно був в небезпеці і відірваний від родини. Господь дав мені побачити і зрозуміти і те, що охоронив мене від тяжких гріхів, від контакту з цілителями, від Нью Ейдж, яке мене завжди приваблювало. Дякую і прославляю мого Господа Ісуса за те, що так мною опікувався, що мене вирвав з рук диявола. Слава Тобі, Ісусе!
Кирило ( 34 р.)
