Моя сторожа – з 2.00 до 3.00 вночі. Останніми днями я пізно лягала, була дуже змучена, і в той день вже 23.00, а я ще мала роботу. Подумала собі: „Я напевно не буду молитися, бо я на молитві дрімаю, змучена. Кому від такої молитви буде легше? Немає ніякої вартості таке моє моління. Хіба Богові подобається, що я молюся з останніх сил? Не буду сьогодні вставати…” І як тільки я таке подумала, подзвонив мій брат з монастиря, і почав мене хвалити, що я молодець, що попри всі клопоти знаходжу час на молитовну сторожу; що це дуже важливо – молитися сторожі – давати Богові простір, щоб могло настати духовне пробудження на Україні… Мені було не зручно признатися в своїх думках і тому змінила своє рішення – встала на сторожу. Звичайно, що це не була легка молитва, але дала цю годину Богові. В кінці сторожі кажу: „Господи, що Ти скажеш на мою молитву? Дай мені своє слово”. З вірою відкрила Св. Письмо, а там було: „І як прийде о другій чи о третій сторожі й так усе знайде (застане невсипущими), щасливі вони”(Лк.11,38).

(м. Самбір)